Хто не мріяв побачити на власні очі найпівденніший материк? Журналіст, письменник з Івано-Франківська Маркіян Прохасько якраз повернувся звідти, привіз свіжі враження та багато матеріалу для майбутньої книги. «Репортер» книги чекати не став…
– Маркіяне, як вам вдалося домовитися зі станцією «Академік Вернадський»?
– Я запропонував, що напишу книгу-репортаж. Сказав, що все візьму на себе: гроші на дорогу, домовленість з видавництвом. І вони погодилися прийняти.
– До Антарктиди добиралися з науковцями?
– Ні, на кораблі, на якому їхала експедиція, не було достатньо місця навіть для всіх її членів. Я плив на туристичній яхті.
Читайте: Світ побачити й від холоду втекти. Куди вирушають франківці, аби зігрітися взимку (ФОТО)
Є кілька способів поїхати в Антарктиду. Один із них – великі туристичні кораблі, які везуть людей у своєрідний тур. Там усе чітко регламентовано, куди можна стати і що подивитися. А є маленькі яхти. З Південної Америки їх ходить десь до 15. Мінімальна ціна в один бік – 3000 доларів. Я поплив на яхті з Аргентини, з Ушуайї, найпівденнішого міста світу.
– Скільки тривала подорож, зокрема дорога на яхті?
– Повністю – близько двох місяців. На яхті до станції «Академік Вернадський» ми добиралися два тижні, бо ще трохи плавали і дивилися Антарктиду. Назад теж повернувся яхтою, але вже з іншою командою, це зайняло близько тижня.
– Морська хвороба не турбувала?
– Перші кілька днів було, потім пройшло. Я вперше плив на кораблі, а дрейф, кажуть, перенести найскладніше. Але все було добре.
– Чи перше враження від Антарктиди відповідало очікуванням?
– І так, і ні. Ми живемо в час, коли на фото, відео в медіа можна побачити практично все, тому, в принципі, я знав, що побачу. Але Антарктида все одно здивувала, враження виявилися повніші, ніж я очікував.
Читайте: Як за 14 днів відчути Іран і вкластись у 300 доларів (ФОТО)
Навіть те, що знімаєш на камеру чи фотоапарат, не передає ту реальність. У житті все набагато об’ємніше – вітер, запах, кольорова гама… Я займаюся фотографією 10 років, але мені було складно зробити знімок, який передає цю атмосферу. Антарктида на фото здається майже однотонною, та насправді вона має дуже багато відтінків, які динамічно змінюються, залежно від періоду доби.
– І яка вона за відчуттями?
– З одного боку, атмосфера там дуже спокійна: відсутність цивілізації, архаїчність. Але це не означає, що Антарктида – безпечне місце, там дуже багато викликів. Коли погана погода і нема куди сховатися й загрітися, вона перестає бути затишною.
Коли я говорю про спокій, то йдеться не про фізичний, а психологічний стан. Там немає ніяких інформаційних шумів і залишаються лише найважливіші, найприродніші речі – такі, як людське спілкування.
– Коли думаєш про Антарктиду, то уявляєш сніг, айсберги, пінгвінів. Насправді так і є?
– Айсбергів справді дуже багато, вони увесь час міняють своє розташування. Пінгвінів найбільше, але крім них є морські котики, морські леопарди, кити, багато птахів. Постійно чутно якийсь звук: хтось кричить, клекоче. Щодо рослин, то звичних дерев і кущів немає взагалі, але на скелях є мохи, у воді багато водоростей, навіть ще не досліджених. Звісно, флора і фауна скупіша, ніж багато де у світі, але це не пустеля. До того ж, я був у західній частині Антарктиди: вона найбільш придатна для життя, тому там природа досить різноманітна. Бо в інших частинах, далі до полюсу, все по-іншому.
– Холодно було?
– Зараз там літо, тому було не дуже холодно: мінус п’ять, нуль, плюс два. При плюсовій температурі навіть падав дощ або утворювалися невеличкі водоспади, коли танув айсберг. Коли приходив циклон, то погода погіршувалося. Там майже завжди більше 90 % вологи і при вітрі температура відчувається як мінус 13. Але це та частина Антарктиди, де не буває мінус 40 чи 50.
– Чим займалися на станції «Академік Вернадський»?
– Дні проходили досить буденно. На станції обідають і вечеряють разом, але взагалі графік довільний. Там є одна будівля, де живуть і працюють люди. Я спілкувався з науковцями і працівниками на станції, брав інтерв’ю, робив нотатки. Коли була можливість, їхав з кимось на інші острови.
– Скільки людей там працює і що саме вони роблять?
– Зазвичай річна експедиція – це 12 людей. Але цього сезону там було ще 20 людей, ще шість робили ремонт, тож разом майже 40.
Їхні будні залежать від спеціальності. Одні науковці збирають показники сонця, раз на три чи чотири години роблять заміри. Біологи можуть поплисти на острів, якщо гарна погода, і робити дослідження, а потім писати статті. Є люди, які займаються забезпеченням станції, наприклад, кухар працює щодня, а в неділю його підміняють.
Читайте: Наші на Кіліманджаро. Як шестеро франківців зійшли на найвищу гору Африки (ФОТО)
– Були небезпечні ситуації?
– Ні, скоріше напружені, коли треба було мати підвищену увагу. Бувало, коли погіршувалася погода, зривався вітер, треба було швидко повернутися на станцію. На яхті всі учасники стояли за штурвалом по черзі. Та коли був сильний шторм, вітер міг перекинути яхту. Тоді за штурвал ставав капітан.
– Якою бачите майбутню книгу?
– Це буде не просто репортаж: приїхав, побачив, розповів. У наш час цього замало, тому що кожен може знайти багато матеріалу, щоб скласти своє враження про певне місце. Там має бути історія дослідження Антарктиди, те, чим займаються українські науковці. Ну і мої враження, які будуть суб’єктивними, але цікавими читачу.
В одну книжку не можна втиснути все і це й не має сенсу, але хочу, щоб вона давала якомога більше відповідей на питання про Антарктиду. Книга вийде на початку 2020 року у «Видавництві Старого Лева».
