Громадське розпочинає серію публікацій із тимчасово окупованих територій. Цей текст видання отримало від жителя Луганська. Через сімейні обставини він не мав змоги виїхати з міста з 2014-го року і досі залишається там. З міркувань безпеки Громадське не розкриває його імені. Висловлені у матеріали думки є позицією автора.
Про ситуацію у місті
Багатьох на «материку» (так ми тут, в окупованому Луганську, називаємо поміж собою вільну Україну) цікавить питання – як живеться у місті, яке контролюють окупаційні війська? Саме так, усім, хто читає цей текст я ще раз пишу: місто Луганськ захоплено! Окуповано! Регулярною армією вбивць.
У місті зараз майже спокійно. Немає вже тих надгучних вибухів, стрілянини з «градів», які були два роки тому. То було пекло. Зараз іноді можна почути, як десь працює автомат.
В окупованому Луганську зараз майже спокійно Фото: сторінка Інший Луганськ у vk
Утім, останніми днями (редакція отримала цей текст 8 лютого — ред.) до міста долітають звуки вибухів із Кримського й Трьохізбенки. Це лякає місцевих. Бояться, що жахи літа 2014-го повернуться. Щоправда, у підвалах ніхто не ховається.
Бойовики за звичкою лякають луганців «наступом укрів» на Луганськ.
Після 19:00 на вулицю краще не виходити — темно, можна натрапити на патруль, який імовірно вимагатиме якісь документи. Комендантська година діє з 23:00 до 5:00. Якщо впіймають у цей час — можуть забрати на 2 тижні рити окопи, а можуть і «на підвал» кинути.
Тут діють свої «правоохоронні органи». Це переважно колишні працівники СБУ, міліції, прокуратури, «Беркуту». «Заблукалих десантників» тепер вже важче зустріти. На початку війни вони відкрито ходили містом, не знімаючи шевронів. Зараз маскуються.
Відкриття відновленної зірки, яку було зруйновано, на залізничному вокзалі у Луганську Фото: сторінка Інший Луганськ у vk
Про настрої
Найголовніший страх місцевих сепаратистів такий: якщо «кляті бандери» звільнять Луганськ, що зроблять із ними? Але звільнення Луганська, як і Донецька — у перспективі. Далекій перспективі…
Усі переважно дивляться російські телеканали. Українське ТБ скоріш, аби дізнатися, що там робиться в Україні та коли «припинять обстрілювати». В основному в усіх працює «Луганськ-24». А ще у місті іноді можна помітити журналістів, як їх називають, «гав-ньюс» (LifeNews — ред). Також Луганськ практично щомісяця відвідує пропагандист Грехем Філіпс (колишній співробітник телеканалу Russia Today — ред). Його лису голову можна побачити біля ОДА.
Деякі проросійські луганці вже почали розуміти, що таке жити без перспективи і майбутнього. І можуть порівняти це з життям, коли усе працює: банкомати, магазини, забиті якісною українською їжею, кінотеатри. Тепер про все це можна лише згадувати.
Хтось хоче, щоб залишилося як є, і щоб можна було і далі отримувати по дві пенсії. Є ті, хто чекає, коли їх приєднають до Росії. І, звісно, є патріоти. Так, патріоти у Луганську залишилися. І це зігріває мені серце.
Деякі проросійські луганці вже почали розуміти, що таке жити без перспективи і майбутнього Фото: сторінка Інший Луганськ у vk
Про луганський Apple та «Моршинську»
Порівняно з весною 2014-го, коли все починалося, транспорту поменшало вдвічі. У першу чергу, приватних перевізників. З громадського транспорту працюють лише тролейбуси.
Ціна у маршрутці – 10 «рашиків». Усі ціни в рублях. Курс незмінний: 1 гривня = 2 «рашика». Таксисти знахабніли. Принаймні, мені так здається. Проїхати навіть 2 — 3 км коштує 80 — 100 рублів. Тобто, 40 — 50 гривень. А після 19:00, коли вже темно, беруть потрійний тариф – 300 рублів.
Транспорту у місті поменшало вдвічі Фото: lug-info.com
З громадського транспорту працюють лише тролейбуси Фото: lug-info.com
Магазини працюють. Усі колишні «АТБ» було «віджато» місцевими бойовиками для головного сепаратиста Луганська — Плотницького. Також працюють інші супермаркети та дрібні крамниці. У центрі Луганська працюють два магазини з продукцією «Apple». Але у людей немає грошей, щоб купувати собі нові «іPhone». Багато приватних підприємців переорієнтувалися з продажу речей та інших товарів на продукти. Особливо багато кіосків із печивом та цукерками. Їжа у магазинах, супермаркетах та кіосках переважно від окупанта. Але можна зустріти, якщо пошукати, і українських виробників — «Верес», «Чумак», «Корона», «Рошен», «Сандора». Після дворічної відсутності, на полицях магазинів з’явилася «Моршинська». У Луганську є навіть фірмовий кіоск сиру «Шостка». Уся продукція — виключно українська. Та ціни на українські продукти, звичайно, вищі, ніж у вільній Україні.
Існує також величезна проблема з ліками — деякі аптеки практично порожні. Необхідних медикаментів часом немає. А якщо є, ціни на них — шалені. Хто може, просить родичів, або сусідів, привезти з «материка».
Багато магазинів переорієнтувалися з продажу речей на продукти. Фото: instagram.com/lugansk.online
Банкомати не працюють. Усі колишні відділення «Ощадбанку» переобладнали під місцевий «Держбанк ЛНР». У цих банках можна отримати і зарплатню, і пенсію, і заплатити за комунальні послуги. Щоб отримати зарплатню або пенсію, треба іноді вистояти величезні черги.
Місцеві за комунальні намагаються сплачувати регулярно. Світло на подив є стабільно. Як і опалення. А ось із водою проблеми. Дають її двічі – зранку та ввечері на кілька годин. Газ також є. За усі комунальні послуги, за наявності лічильників, наприклад, мешканцю однокімнатної квартири треба сплатити 500 — 700 рублів на місяць. Тобто, однокімнатна квартира обійдеться узимку у 250 — 350 гривень.
Продати житло у Луганську дуже важко — хіба за смішну ціну. Порівняно із зимою 2014-го, ціни на житло впали у 3 — 4 рази. Однокімнатну раніше продавали за $21 000 — $25 000. Зараз, якщо й куплять за $7 000, то велике щастя. Багато хто розуміє, що майбутнього тут немає — намагаються продати свою нерухомість бодай за ці $7,000 і полишити дім. Кому вдається продати нерухомість, той їде. У кого є родичі на «материку», теж лишають усе і їдуть.
Фото: instagram.com/lugansk.online
Про зарплати й пенсії
Роботи в Луганську небагато. Середня зарплатня орієнтовно 4 тисячі «рашиків». Добре, якщо ці гроші заплатять. Мінімальна пенсія — 1,896 рублів. Це приблизно 835 гривень. «Держустанови» працюють лікарні, школи, дитячі садочки та інститути. У лікарнях не вистачає медперсоналу, особливо нейрохірургів. Адекватні медпрацівники переїхали на «материк». Лишилися ті, хто не схотіли. Або ті, хто змогли.
Місцеві мешканці у черзі за отриманням пенсії Фото: Громадське
Зарплатню платять вчасно з травня 2015, а пенсію – з квітня 2015. Щоправда, із виплатами бувають затримки.
Пенсії від України їдуть отримувати у Станично-Луганське. Саме так правильно називати це селище (перейменовано на Станицю Луганську 2007-го — ред). Там часто виникають конфлікти — місцеві не можуть зняти свої пенсії, бо до «Ощаду» постійні черги луганців. Гроші від родичів мешканці Луганська отримують від сусідів або знайомих, які повертаються через Станицю.
Пункт пропуску біля Станиці Луганської Фото: lug-info.com
У школах дітей поменшало. Програма навчання — за прикладом Росії. Українська в школах лишилася. Години скоротили до мінімуму.
Бачив на свої очі, як «першачків» вчили співати воєнних пісень перед 9 травня.
Отримувати вищу освіту тут можна, але кому потрібні такі дипломи? Тож багато хто зі студентів їздить у Сєвєродонецьк, Старобільськ та Харків.
Що буде далі, я не знаю. Не знаю також, скільки ще триватиме ця війна. У головах місцевих людей ще дуже довго нічого не змінюватиметься. Видається, що повинно минути щонайменше півстоліття, щоб почав змінюватися менталітет у жителів Донбасу, і щоб вони почали сприймати Україну, як свій дім. Вірю, що так і станеться.
Супермаркет «Абсолют» (Медіана) по вулиці Коцюбинського (лютий 2017 року). Напис на стіні, який було замазано: «Якщо ви перестали мріяти, то це не означає, що ми теж» Фото: сторінка Інший Луганськ у vk
Comments are closed.