Минулого тижня Мальтійський бал зібрав людей з інвалідністю та молодь на сьомому традиційному балу. Уже кілька років поспіль він відбувається у Тисмениці. Тут завжди чудова музика, ошатні гості та дружня атмосфера. Свято, на яке хочеться повертатися.
У вишуканих сукнях та вечірніх костюмах пари кружляють під музику естрадно-симфонічного оркестру під керівництвом Валерія Чикириса. На дійство з’їхалася майже сотня учасників – 35 «романтиків», а також волонтери та їхні партнери, друзі-семінаристи. «Романтики» – це осередок при «Мальтійській службі допомоги» для людей на інвалідних візках, пише Репортер.
«Семінаристи щороку люб’язно заповнюють брак чоловіків у парах на балу, – говорить волонтерка Мальтійської служби, організаторка балу Христина Магас. – Важливо розуміти, що для декого бал – чи не єдина можливість вийти з дому, одягти ошатну сукню, зробити зачіску та макіяж, одягти метелика й відчути себе частиною чогось величного».
Розпочали вже традиційно із полонезу. У програмі поряд із класичними вальсом, мазуркою, падеспаном були майстер-класи й танцювальні ігри, показовий вальс під композицію Христини Соловій «Тримай».
Попередні роки на балу також виступав інклюзивний танцювальний колектив «Надійка», але цьогоріч їм не вдалося зібратись.
Читайте: Резиденти шашок. Понад 50 років франківський сквер збирає запеклих гравців (ФОТО)
«Марійка руку поламала, ще одна дівчина поїхала у санаторій. Цього року не склалося. Але ми вже цього року виступали і будемо працювати надалі, – говорить Віталій Палков, співзасновник і танцюрист колективу. – Буде ще більше людей і ще цікавіші номери. На день Незалежності ми виступали у Франківську на трьох сценах, нас кликали у Кам’янець-Подільський, Луцьк. Ми тренуємося навіть у карантин, життя продовжується».
Щороку романтики та волонтери готуються до балу – розучують полонез, вальс. І разом з тим навчаються тонкощів танців з людьми на візках, адже не все так просто. А дівчатам ще й треба впантрувати поділ сукні, аби той не потрапив під колеса.
«Треба вміти й відчувати, аби танцювати з людиною на візку. Окрім того, що мусиш відчувати ритм, маєш ще відчувати і партнера, – каже Наталя Петрунів, волонтерка Мальтійської служби. – Мусиш обов’язково розуміти, яка в людини травма чи захворювання та які можливості, чи вона тримає спину, аби їй не нашкодити. Людину з шийним ураженням треба дуже обережно тримати за руки. Спинальниками можна керувати. Так я танцюю зі своїм чоловіком Василем – за рахунок амплітуди».
І справді, одні пари вальсують обережно, інші вражають викрутасами. І одні й другі – органічні та гармонійні. Цьогоріч мальтійці вирішили ще й відновити традицію балів вихідного дня. «Це чудовий майданчик для того, щоб будувати дружбу і відчуття безбар’єрності та повної інклюзії в тому, що відбувається навколо», – говорить Христина Магас.
Читайте: Пам’ять допоможе жити. “Опіка ангела” у Франківську рятує батьків після втрати дитини
Декотрі з учасників – вперше чи вдруге на балу. І запросити, а подекути й вмовити людей з інвалідністю приїхати на бал – це окреме завдання, каже Наталя Петрунів. Наприклад, Павло Гордієнко 14 років має травму, і лише цьогоріч дізнався про мальтійців. Сьогодні він на танцях вперше.
Ще один виклик – дрескод. Усі дівчата у вечірніх сукнях, чоловіки – в сорочках та штанах на кант. Не халявить ніхто.
«Цей бал є завершальним в році і дуже важливим як для волонтерів, так і для наших романтиків, – говорить референтка по роботі з молоддю Анастасія Бойчук. – До того ж, через ковід у нас не було багато нагод, аби зібратися, поговорити. А Мальтійський бал – він, перш за все, не для спонсорів чи преси, а для романтиків».
Мальтійський бал ділиться на дві частини. Перша – балова, під супровід оркестру. Друга – приятельська, де учасники танцюють під улюблені пісні та співають самі. Уся програма триває до 22:00. Далі ще треба розвезти романтиків по домівках. Більшість учасників на візках привезли організовано. Лише дехто має власні автівки.
“Ми, сильні”. Репортаж з інклюзивного кафе у Франківську (ФОТО)
«Минулого разу бал провели онлайн, то люди на візках дуже чекали цього. Жива музика, живе спілкування, танці – це дуже важливо, – каже Наталя Петрунів. – Тут дуже мало тих, хто має закріплених волонтерів. Та й то, лише через те, що вони лише вперше чи вдруге. Одне із наших завдань у роботі з людьми на інвалідних візках – їх соціалізувати.
Клуб романтиків за цей час розрісся. У ньому вже більше 100 людей. Ми стараємося залучати нових, молодих, які сидять вдома, особливо по селах, і не виходять. Аби показати їм, що є життя і за межами їхніх порогів, будинків. Воно продовжується на вулиці, у транспорті, в ресторані. І візочок не є бар’єром».
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.