Традиція навесні прикрашати яйця старіша за Великдень. Є писанки, крашанки, дряпанки, а є й зовсім оригінальні вироби. Франківець Володимир Гарматюк робить райця з картону та кольорового паперу. Десь за п’ять років зробив уже кілька десятків.
Минулого тижня у Палаці Потоцьких Гарматюк зробив виставку своїх великодніх виробів, пише Репортер.
– Володимире, ви – журналіст, фотограф, перекладач, зараз працюєте у пресслужбі Прикарпатського університету. Але останнім часом в інформаційному просторі найбільше матеріалів про ваші вироби з паперу. Ви завжди любили рукоділля?
– Так, з дитинства. Як і багато моїх однолітків, захоплювався книжками про піратів, моря, пригодницьку фантастику. Тоді мене захопили вітрильники, я робив їх власноруч. Навіть грався ними, поки батьків не було вдома: запускав у ванні, підпалював. Ескізи знаходив у різних журналах, додатках до «Юного техніка».
Пізніше, в університеті, це відійшло на другий план. Але несподівано знову виникло десь у 2014 році. У школі, де вчиться моя донька, батьків попросили допомогти організувати різдвяне свято. Я зробив одну різдвяну зірку, другу, так воно й закрутилося. Люди почали просити зробити зірку на замовлення.
– А як з’явилися яйця?
– Одна з зірок була дуже пізно замовлена, тож і пізно зроблена. Якось так затягнулося, майже під Великдень. Це вже якось не пасувало. Я подумав: є ще один символ – яйце, можна спробувати зробити цю форму. Так і почалося. Тепер уже діло ускладнилося, я почав використовувати різні матеріали, цікаві візерунки. Спершу райця були двоколірні: сірувато-жовті чи сріблясто-золотисті. А потім став більше використовувати кольоровий папір.
– Чому така назва – райця?
– Є казка «Яйце-Райце». У мене не було мети їх якось назвати, я казав просто – «великодні яйця». Вже коли їх стало більше й довелося робити портфоліо, треба було придумати назву. От це слово й вигулькнуло. Писанкою і крашанкою не назвеш – бо назва походить від методу виготовлення. Важко було зрозуміти, що це за стиль. Ніби квілінг, але є й інші елементи. Тому райце – оптимально.
Але яйця мають окремі назви. Деколи це одне слово, деколи фраза з поезії. Звертався до авторів, просив дозволу – дозволяли. На яйці, яке я подарував дружині, зображені соняхи. Я його назвав «Вінсент», тут асоціація зрозуміла. Це все – на асоціативному рівні.
– Для вас це мистецтво чи якийсь духовний процес перед Великоднем?
– Скоріше, мистецтво. Хоч, можливо, підсвідомо щось мною керує, штовхає. Питання духовності, віри, релігії – дуже делікатні. Якщо відверто, писанка не є християнським символом. Це вже потім її адаптували до християнської символіки, прийняли те, що було тисячоліттями до цього.
Звичайно, кожен творчий процес має осердя, звідкись воно береться. Я не можу пояснити, звідки і як. Зрозуміло, я не роблю яйця як конвеєр – пластмасові штамповки.
– Ви робите райця лише у великодній час?
– Зазвичай перед Великоднем, бо сезон. Буває, що і після: ще якісь ідеї були, тож хочеться зробити за гарячими слідами. А одне «механічне» яйце я робив десь влітку – захопився стилем стімпанк.
– Як виглядає процес?
– Спочатку треба знайти папір потрібної щільності й твердості. Це гофрований картон, звичайні коробки – від піци, для посилок. Тоді нарізаю його на смужки. Я вибрав товщину 1,5 см: більше було б загрубе, а менше – завузьке. Картон фарбую одразу, бо якщо малювати його потім, то можна вимастити. Використовую нарізаний кольоровий папір, шнури, шматки тканини, мішка. І ще щось, якщо потрібно: колючки від акації, металеві елементи, пацьорки.
Перед тим малюю ескіз. Він переважно чорно-білий – просто накидаю олівцем. А далі думаю, якими кольорами передати малюнок. Інколи просто знаю, що це яйце повинно мати такі кольори. Буває, є спокуса потім зробити такий самий ескіз з іншими кольорами, але я не хочу повторювати малюнок, міняти закладений колір.
Спочатку формується зовнішня оболонка яйця. Далі наповнюється змістом, відповідно до малюнка, ідеї. Потім склеюю. До яйця з металевих елементів використовую сильний клей, звичайний ПВА не підійде.
– Ідеї берете з традиційних писанок?
– І з традиційних теж. Я тримаюся цієї землі, свого коріння. У нас були свої символи, традиційні візерунки, орнаменти. Хочеться їх зберегти, навіть трохи видозмінивши. Особливо надихають космацькі писанки. У дитинстві дідусь завжди купував на Великдень кілька нових і приносив нам. Бабуся вишивала скатерті, сорочки, серветки, мама теж. Це також надихає. Я бачив ці кольори, навіть сам колись пробував вишивати. А також музика, твори, якісь фрази. Навіть у природі видно геометричні повторювані фігури, наприклад, суцвіття капусти. Це просто треба побачити.
– Що робите з готовими виробами?
– У мене є кілька своїх. Наприклад, яйце «Шутка», там зображена імітація вербових котиків. Але переважно дарую. Деякі робив на замовлення, на подарунки, як за кордон, так і по Україні.
Кожен власник може бути спокійний, що вони унікальні, принаймні я нікому не зроблю друге таке саме. Навіть якщо є серія схожих, то певні елементи все одно відрізняються, малюнок трохи інший.
– Крім зірок і раєць, ще щось робите?
– Десь рік тому захопився створенням світильників ручної роботи. Наштовхнув на це все той же стімпанк. Ідея – переробити на світильник те, що ним бути не може.
Наприклад, знайшли стару драбину, на ній гарно збереглися металеві елементи. Вона класно виглядала: грубий, чорний метал. Я побачив це, зразу подумав, що вона може стати світильником. Замість перекладин – довгі лампи.
Також зробив світильники з будильника, старих радіоприймачів, поламаного скейтборда, з дверцят від духовки. Світильник з праски зараз прикрашає інтер’єр «Ростерії кави». А ще одна лампа є в чарочній «Артур Бернс».
Механічної обробки там небагато. Як дуже щось складне, то звертаюся до токарів, але зазвичай це все – ручна робота.
– Чи плануєте якусь фотовиставку чи книгу?
– Фотовиставки наразі не передбачається, свої поезії теж поки видавати не планую. Є велике бажання видати перекладену книгу, але поки не бачу, як його втілити.
Я перекладав твори Галини Посвятовської, польської поетки. З ними я познайомився ще в університеті, коли у нас викладали аспіранти з Польщі. У неї дуже трагічна доля.
Її автобіографічну повість видала «Лілея НВ», через два роки вийшло кілька її оповідань – за підтримки польського консульства. Ще є великий пласт її поезій, хотілося б їх видати. Але в Україні я не знайшов зацікавлених видавництв, а в Польщі цей процес дуже складний, і я з ним недостатньо добре знайомий.
