Військовий з Івано-Франківщини Олег Олійник приїхав з фронту на похорон брата Ігоря, який загинув на Херсонщині.
Про те, чому добровільно пішов воювати проти російських окупантів у перші дні повномасштабної війни, він розповів Суспільному.
Борючись з російськими загарбниками, брати Олійники продовжили справу своїх предків. Родина їхньої бабусі була репресована.
Я завжди розумів, що мо**каль нам — не брат. Мою бабцю вивезли на Сибір маленькою. Її брати воювали в УПА. Наш такий рід – постійно боровся за Україну, — розповідає Олег Олійник.
Боєць пригадує історію, що трапилася з ним у молодших класах.
Україна ще не була незалежною. Мені бабця — сусідка — надиктувала гімн «Ще не вмерла Україна». Я попросив тітку надрукувати його на друкарській машині й роздав у школі. Вчителька забрала у всіх аркуші з гімном. Каже: «Що ти робиш? Таке не роби». Я недавно зустрів свого однокласника. Він сказав, що у нього навіть той листок зберігся, — розказує воїн.
Олег Олійник розповідає, що не вірив у масштабний наступ Росії на територію України, який стався 24 лютого 2022 року.
Я думав, що буде тільки в напрямку сходу. Скажімо так, захочуть відбити Донецьку і Луганську області, — зізнається військовослужбовець.
Чоловік у перший день великої війни відвіз дружину і дітей у село, повернувся і 25 лютого 2022 року записався до лав 44 окремої артилерійської бригади.
Читайте також: Брати Станіслава. Близнюки Сергій та Володимир Гупали всюди разом – і на війні (ФОТО, ВІДЕО)
В Олега Олійника був військовий досвід. У 2015-2016 роках він воював у зоні АТО/ООС. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну очолював підприємство «Івано-Франківськоблагроліс».
Зараз боєць воює на Запоріжжі в 44 окремій артилерійській бригаді імені гетьмана Данила Апостола. Забезпечує побратимів боєприпасами та пально-мастильними матеріалами.
Це — взаємодія всіх підрозділів. Нема такого, що хтось один стріляє і він — герой. А інший, той, що подає, – він вже не герой чи менш важливий. Це все має працювати, як годинник. Якщо воно працює добре — все злагоджено. Це означає, що один одного бережуть, — каже Олег Олійник.
Військовослужбовець пригадує: в перші дні повномасштабного вторгнення була погано налагоджена логістика постачань. Допомогли волонтери.
Підтримало те, що люди почали допомагати. Бо армія не була готова до такого повномасштабного вторгнення. Не вірили. Треба було більше готуватися, — каже боєць.
До теми: «Власними зусиллями»: волонтери з Прикарпаття допомагають військовим на передовій (ФОТО)
Олег Олійник пригадує один із найважчих періодів: «Артилерія — така справа, що або пан, або пропав. Там не знаєш, звідки прилетить. Над нами фактично велися повітряні бої, над головами. Постійно тривоги. Я казав, що ми, якщо не від снаряда помремо, то від того, що виснажені. На сон часу не було, майже не спали. Місяць фактично не роздягалися».
Військовий вважає, що без тилу немає фронту. Однак дивується, що багато людей живуть, не помічаючи війни, жаліються, що не можуть випити пива, бо їх “зловлять” представники військкоматів.
Він каже: «З нашої сім’ї ми двоє на війні… були». Незабаром молодший сержант Олег Олійник повернеться на передову. Воюватиме за двох: за себе і за брата.
Comments are closed.