Ще давньогрецький філософ Платон так пояснював тривогу: «Це сумна думка, яка не має під собою розумного обґрунтування». Тривога – одна з найбільш болісних емоцій. Вона вимотує, отруює існування, позбавляє задоволення від того, що робимо, виснажує.
Її можна впізнати за тілесними проявами: прискореним серцебиттям та диханням, збудженням, підвищенням кров’яного тиску, пітливістю, холодом у руках тощо. Такі симптоми є виправданими, адже ще тисячі років тому людство закріпило у карті інстинктів дві основні реакції на стресові події – тікай або нападай. Для цього організм максимально активує лиш першочергово необхідні функції: скидання баласту та наповнення киснем усіх важливих ділянок.
Проте, як і будь-яка медаль має дві сторони, так ставлення до тривоги не може бути однозначним. Адже тривога, як наша система безпеки, постійно перевіряє ймовірність потрясіння. Вона – як наш внутрішній сторожовий пес, відіграє і позитивну роль – охороняє нас від невиправданих ризиків, допомагає вчитись чомусь новому та адаптуватись, а також мотивує мінятись на краще. Якби теоретично, людина була б не в змозі відчувати тривогу, то вона не змогла б вижити. З цієї точки зору тривога – наш компаньйон по життю, наш вірний друг.
Тут, як і у багатьох питаннях, важливе почуття міри. Тривога може бути як отрутою, так і ліками. Оптимальна зона тривоги для кожної людини своя і залежить від індивідуальних особливостей – сили нервової системи, її витривалості, попереднього життєвого досвіду. Дуже низький рівень тривоги може негативно впливати на діяльність, адже така людина байдужо сприйматиме виклики. Надмірно тривожна людина характеризується невпевненістю, низькою самооцінкою, нерішучістю, поганим саморозумінням. Тривогу супроводжують страхи, сумніви, побоювання.
Тому, якщо ви відчуваєте тривогу – це ще не привід починати пити заспокійливі засоби або йти до лікаря. У деяких ситуаціях зовсім нормально відчувати сильну тривогу! Проте, якщо ваше життя супроводжує постійна, сильна, безпричинна тривога, яка не дає нормально жити, працювати, спілкуватися, стає хронічною, то така тривога перетворюється у розлад і стає ворогом. Тривожних розладів багато, і всі вони різні, оскільки запускаються тим, що діється «в голові».
Серед найбільш доступних, самостійних, без допомоги психолога чи психотерапевта, способів справитися із тривогою-ворогом, є наступні:
- Поспостерігайте за собою: що передує надмірній тривозі, в яких ситуаціях ви її відчуваєте, які думки та образи «крутяться у голові», чи й справді найгірший сценарій розвитку подій є найбільш ймовірним?
- Навчіться відволікатися від тривожних думок, скажімо, додайте у своє життя приємну діяльність – спорт, танці, фізичну працю, медитативні техніки тощо.
- Намагайтесь не уникати тривожних ситуацій, а поступово зустрічайтесь віч-на-віч зі своїм внутрішнім ворогом, тренуйте здатність співпрацювати з тривогою.
- Відпочивайте та робіть щось приємне, адже це допомагає скидати внутрішнє напруження, яке накопичується за час роботи або через сімейні конфлікти.
- Щоб тривога була вашим другом, не бійтеся пізнати її ближче. Використовуйте її як природне знаряддя для успішного пристосування і досягнення нових вершин саморозвитку. Але якщо тривога вже давно стала вам ворогом, то пам’ятайте – психологічна наука вже має цілком успішні механізми допомоги.
доцент кафедри педагогічної та вікової психології ПНУ
