Цього тижня «Репортер» відзначає отця Ярослава Рохмана, капелана франківського центру паліативної допомоги. Минулого тижня він отримав відзнаку від Ордену святого Пантелеймона у номінації «Взірець служіння суспільству».
Цю нагороду започаткувало міністерство охорони здоров’я України у 2009 році. Нею відзначають переважно вчених і лікарів, а ще громадських діячів, благодійників, представників духовенства. Відзнаку ще називають «Медичним Оскаром».
Фото зі сторінки Ярослава Рохмана у Facebook, автор фото – Ігор Романчук
Загалом є п’ять номінацій: «Найкращий лікар», «Найкращий медичний працівник», «Новатор охорони здоров’я», «За досягнення в міжнародному співробітництві в охороні здоров’я» і «Взірець служіння суспільству». Ордени в цих номінаціях отримали лікарі з різних областей. Також у кожній номінації вручають відзнаки – «прослави». Саме таку й отримав Ярослав Рахман. Крім того відзначили викладачів медуніверситету Олексія Гудза, Володимира Палійчука і Василя Поповича, а також лікаря обласної лікарні Володимира Гінчинського.
«Цьогоріч із капеланів я був один, – розповідає отець Ярослав. – Мене номінували від франківського хоспісу. Організатори оцінювали все, що я роблю, усі сфери діяльності. Для них взагалі є важливою паліативна сфера. Багато хто думає, що смерть – це щось негативне, але вона потребує розголосу в суспільстві. Людям треба допомагати в останні хвилини їхнього життя».
Крім обласного хоспісу Ярослав Рохман працює капеланом у центрі реабілітації для бійців, очолює Комісію у справах душпастирства охорони здоров’я Івано-Франківської єпархії УГКЦ. Крім того, він – голова руху «За тверезість життя», де проводять перші у Франківську уроки тверезості.
За словами Рохмана, медичний капелан – це робота не тільки з хворими, але й з їхніми рідними, а також волонтерами й лікарями.
«У паліативній сфері допомоги лікарі мають дуже високий рівень емоційно-психологічного вигорання, бо часто бачать смерть, – говорить отець Ярослав. – Тому медичний капелан має приділяти їм велику увагу. Взагалі, треба пристосовуватися до пацієнтів. Якщо це дитина – говорити з нею на її рівні, граючись. Якщо хворий у тяжкій недузі, то не можна, щоб він отримав відчуття, ніби прийшов капелан, який посповідає, а потім просто піде геть і йому байдуже. Важливо сісти біля людини, щоб очі були на одному рівні… І треба почути хворого – прийти як учень, а не як учитель».
Робота з важкохворими вимагає великого морального виснаження. Ярослав Рохман каже, без Божої допомоги б не справився.
Назар Левицький став людиною тижня за версією «Репортера» (ФОТО)
«Якби брати з людської позиції, напевно, давно б уже не витримав. Але тут є Бог, який через мене діє, я справді вірю, що це не моя заслуга, – говорить отець Ярослав. – До того ж, я заводжу дружбу з пацієнтами, раджуся, вони запитують, як у мене справи. Я не лише віддаю, а й отримую від них. У першу чергу я маю з людиною потоваришувати – щоб вона мені довіряла».
Напевно, тим, хто з таким не стикався, важко уявити собі таку роботу. Допомагати людям жити, помирати, мабуть, страшенно складно. Але якось… світло.
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.