Навіщо людям гори, та як у Франківську стати справжнім альпіністом (ФОТО)

Гори – це залежність. У більшості справжній альпінізм починається з рідних Карпат, а далі у небагатьох починаються світові вершини.

За що вони так люблять гори? Розбирався “Репортер“.

Без страху висоти

Яремчанин Богдан Фаштрига вперше йшов на Говерлу у вісім років. Але тоді погода зіпсувалась, довелося повернутись. Потім багато ходив Карпатами, з 18 років зайнявся скелелазінням. Справжня любов до гір у нього почалась на Монблані.

«Я був там уже вісім разів. Також двічі ходили на Маттерхорн, з першого разу зійшли на вершину. Ходили й на Казбек, – розповідає Богдан. – Були на скельних маршрутах у Франції, біля Шамані, по Балканах, Піренеях – усі гірські системи Європи. А от про Еверест не мрію, бо це дуже попсова й дуже дорога гора. Якщо є гроші, то навіть здоров’я не треба, тебе на неї просто затягнуть».

Богдан Фаштрига працює на каліфорнійську компанію Wilderness Travel, тож у гори ходить переважно з групами, приблизно раз на місяць. Наприклад, сходження на Монблан коштує 900 доларів. Сюди входить транспорт, супровід гідів, харчування, вартість гірських притулків, прокат спорядження і страховий поліс.

Також зараз Богдан з однодумцями працює над створенням притулку в районі озера Несамовитого. Але там треба багато документів, дозволів.

Читайте: У сусідів Карпати вищі. Богдан Фаштрига розповів, чим відрізняються румунські гори від наших (ФОТО)

«У нас є попередні домовленості з Карпатським національним природним парком. Ця епопея вже тягнеться рік, але ми рухаємось, – каже Фаштрига. – Притулок на Мармаросах, який ми зараз використовуємо як рятувально-пошуковий пункт, збудований без нашої участі. Але завдяки допомозі меценатів і волонтерів ми забезпечили його необхідним спорядженням – є аптечка, спеціальні евакуаційні ноші».

На сходження Богдан будь-кого не бере, лише досвідчених альпіністів або просто людей з хорошою підготовкою. Починати радить із занять з фаховим наставником, рекомендує відвідувати скеледром. Багато залежить і від психологічних чинників: не боятися зірватися, довіряти партнеру, який страхує. Якщо є страх висоти, то краще не братися.

Перед тим, як вирушати на складніші маршрути, варто добре походити у Карпатах.

«Для мене досить складним було сходження на 6500 у Непалі. Це був 12-денний похід, я був комерційним клієнтом, тому надто багато часу належав сам собі, – розповідає Фаштрига. – На Маттерхорн йшлося теж непросто, бо ми йшли важчим маршрутом з Італії, сходження зайняло 24 години. Найскладніше – важка фізична праця на скелях, де 10 годин доводиться дряпатися вгору, а потім ще 12 годин працювати руками, ногами й головою, щоб безпечно спуститися вниз».

Незважаючи на багато пройдених вершин, найбільше, каже, любить Мармароський масив у Карпатах. За словами Богдана, це найкращі в Україні місця для позатрасового катання на лижах і сноуборді.

«Якщо говорити загалом про країни, то Румунія – крута й дуже гостинна, – говорить Фаштрига. – Також подобається Чорногорія. Якось ми поїхали туди на початку жовтня і в Будві на узбережжі вранці було плюс 26. А в нацпарку біля містечка Жабляк – там найвищі чорногірські вершини – вже лежав свіжий сніг. Дуже цікавий контраст».

До 2025 року Богдан, крім усього іншого, планує піднятися на якийсь восьмитисячник – або Чогорі (масив Каракорум), або Манаслу (Гімалаї).

Гори вимагають обережності

Франківчанка Наталія Шахова займається гірським туризмом 13 років. Але рік тому ще записалася у франківську альпшколу – і не пошкодувала.

«В альпінізмі навчання не закінчується ніколи, – каже Наталія. – Курс в альпшколі триває десь пів року. З середини осені – лекції. Потім починаємо виїжджати в зимові Карпати, там проходимо сніжно-льодові заняття. Коли починається сезон скель, маємо скельні виїзди. Потім – іспит з теорії, отримуємо значок і посвідчення альпініста, можемо виїжджати на категорійні збори».

Минулого тижня команда альпшкола поїхала до Туреччини – на тренувальний збір на хребті Аладаглар. Наталія через тиждень збирається в Каппадокію, це теж Туреччина. Зазвичай вона ходить в гори десь тричі на місяць: сама, з друзями, з альпшколою чи з колегами із турфірми Pohod v Gory.

«Я раніше займалася лише трекінгом, на категорійні вершини не піднімалася. Максимальна висота – в районі 3000, – розповідає Наталія Шахова. – Була на Кавказі – у Грузії, в Сванетії. Туди їжджу практично щороку – на жаль, цьогоріч не вийшло. Була на Канарах, на Тенеріфе, у Греції, сходила невеликий трек у Болгарії».

За словами Наталії, плани часто порушує погода. Наприклад, коли піднімалися на Олімп у сонячній Греції, то почалися снігопад, град і завірюха. Але все одно Греція їй дуже сподобалася, бо там велике різноманіття: вулкани, плато, гарна природа, є гори, схожі і на Карпати, і на Чорногорію, і на Кавказ. Але найбільше її любов – Грузія: «Ніби нічого особливого, просто високі гори з льодовиками. Але щороку наступає такий момент, коли я прокидаюся і розумію, що треба їхати», – говорить альпіністка.

Читайте: Карпати люблять обережних. Як не втрапити в халепу й не додати роботи рятувальникам (ФОТО)

У майбутньому Наталія мріє зійти на Каракорум – гірський масив на кордоні Пакистану, Китаю та Індії.

«Також хотіла б побачити Анди: гори Альпамайо і Аусангате. Ще б хотіла з’їздити у Польські Татри, – говорить вона. – Цього року з альпшколою ми планували поїхати у скельний регіон Грузії – Чаухі, а потім мали йти на Казбек. Нічого, наступного року надолужимо».

Взагалі альпінізм – дорогий вид спорту. На справжнє спорядження треба витратити близько 5000 доларів. Наталія каже, це ще одна вигода відвідувати альпшколу – за внесок у 4000 грн можна користуватися професійним спорядженням. Також у цю суму входить і відвідування франківського скеледрому.

Щодо інфраструктури, то вона більше розвинена в туристичних регіонах Європи, а от в Азії – ні, особливо на «диких» маршрутах. Хоча і в Європі є винятки.

«У Греції, в горах Пінд, не було туристичних стежок – якби не гід, ми б загубилися, – говорить Наталія Шахова. – До того ж, там різке вертикальне урвище, 1,5 км. Під ним був наш притулок. Там ми дізналися, що за кілька годин була група туристів, один вирішив спуститись і розбився. Буває й таке, тому в гори треба ходити обережно, навіть у наших Карпатах».