У постійну рубрику «Репортера» потрапляють різні персонажі. Когось ми хвалимо, над кимось іронізуємо, буває жорстко, але намагаємось бути більш-менш об’єктивними, навіть не зважаючи на геть суб’єктивний формат «Людини тижня».
Та підбиваючи підсумки, не будемо згадувати негативних героїв – завершимо рік на позитиві.
Першими відзначаємо Людмилу Лінник і Лесю Качурову. Ці дві жінки завжди знаходять можливості об’єднати довкола себе хороших людей, допомогти онкохворим дітям і не лише їм. Вони започаткували у Франківську благодійну ініціативу «На шапку». Кілька тижнів поспіль організовували концерти, аби зібрати гроші на потреби онкогематологічного відділення обласної дитячої лікарні. Музиканти виступали безкоштовно, а вхід був вільним – кожен міг зробити добровільну пожертву в капелюх.
«Проект створили не лише для допомоги, хоч це основне, – каже Качурова. – У нас багато благодійників. Тому варто зібрати їх в одному місці, щоб вони могли спілкуватись і домовлятися про свої добрі починання».
За чотири концерти зібрали 21 тис грн. На жаль, через похолодання концертів уже не проводять, однак кошти продовжують збирати.
«На шапку» – не єдина благодійна ініціатива Лінник і Качурової. Цього року вони організовували в місті чимало благодійних ярмарків і майстер-класів, які об’єднали багато люду.
До теми: Митці рахують нагороди. Які головні події і люди Франківська відзначилися у 2018 році
«Ми дуже хотіли, щоб прийшли родини з дітьми. І прийшли родини з дітьми! Ми хотіли, щоб був аншлаг. Був аншлаг. Ми дуже хотіли, щоб тут з’являлися ідеї – ідеї з’явились. Ми мріяли про творення нового середовища. Воно твориться», – підсумувала Людмила Лінник.
Також вкотре відзначився Ярема Стецик разом зі своїми «пенсіонерами». Хто хоч раз пострибав з тими навіженими, покричав, поспівав чи просто подивився збоку на це шаленство, той не забуде й хотітиме ще.
Пояснювати, що то таке «Пенсія», вже давно не треба. Наших знають від Варшави до Дніпра і далі. Гурт кличуть на неформальні фестивалі й респектабельні бенкети. Це й не дивно, адже їхні виступи наповнені добром, світлом, святом.
«Коли робиш тільки те, що пре, а необов’язкове не робиш, – це і є Пенсія. А взагалі-то, я люблю, коли люди круто газують піснями», – так майже завжди розповідає про свій проект Ярема Стецик.
Традиційно, перед Різдвяним постом, Стецик збирає охочих до спільноспіву, разомруху на Велику репетицію. Цьогоріч, за його словами, це був такий собі підсумок усіх експериментів за три роки. І це було сильно.
А вже на Різдвяні свята Ярема збере «пенсіонерів» на спільну коляду. Зазвичай вони ходять містом, доволі ритмічно горланять і прославляють народження Христа. Хто як уміє. Головне – щиро. Минулого року «Пенсія» наколядувала 5 тис грн – гроші передали атовцям.
До теми: Руслан Марцінків – людина тижня за версією “Репортера”
Та рік запам’ятався не лише благодійністю та співами. Тому серед «Людей року» хочемо згадати начальника відділу дорожньої інфраструктури при департаменті житлової, комунальної політики та благоустрою Мирослава Федорківа. За що? Та бо один із небагатьох, хто має власну думку і не боїться публічно критикувати рішення мера та виконкому.
Найбільше крику Федорків наробив довкола літника на Тринітарській, який з дозволу виконкому встановив власник фірми «Надія» Мирослав Бойко. Федорків виявив порушення правил дорожнього руху, пожежної безпеки, благоустрою, а також державних будівельних норм. Бойко ж запевняв: майданчик має всі папери. Федорків не здався, і хоч літник простояв до холодів, але його хоч трохи посунули.
Також Мирослав Федорків розкритикував пам’ятник народному вчителю. На його думку, в цивілізованому світі таких уже не ставлять. Згадав і про надгробні плити з граніту на будові нового мосту, і на місці нового скверу в Пасічній.
«Важко уявити, що коїться у головах людей, котрі уявляють собі українського педагога збідованою, знедоленою, нещасною жінкою дистрофічної статури з опущеною головою та очима. Ну так, і з ґулькою на голові, яка уже стала анекдотичною», – написав Федорків у Facebook та попросив змилуватися над містом.
Йому навіть закидали, що, прийшовши на роботу до «Білої хати», Федорків досі поводиться як громадський активіст. Та як би образливо не звучало нині слово «активіст» (бо ж купа люду, на жаль, його спаплюжила), «Репортер» вважає це великим плюсом. Погодьтеся, небагато з тих, хто потрапив у чиновницьке середовище, залишилися «живими» людьми. І таких там все більше.
З Новим роком, люди! Все буде добре, бо не може бути зле.
