Війна Люди

Лідія Тополевська: “Державу треба тренувати”

Google+PinterestLinkedInTumblr

До кінця серпня в Івано-Франківську має відкритися громадська приймальня Української Гельсінської спілки. Чим тут реально можуть допомогти прикарпатцям, як змінилася робота правозахисників з початком неоголошеної війни — у розмові з куратором відкриття, керівником громадської організації «Центр правових та політичних досліджень «СІМ» (Львів) Лідією Тополевською.

— Пані Лідіє, всі ми пам’ятаємо про Гельсінську спілку ще зі шкільного курсу історії як про найбільшу правозахисну організацію радянських часів. А як нині виглядає її робота?

Tpol

— Українська Гельсінська спілка з прав людини (УГС) — це громадське об’єднання з 29 організацій різного спрямування. З 2008 року у нас в деяких областях діють безкоштовні громадські приймальні з надання юридичної допомоги. От, я курую приймальню у Львові. Цього року УГС хоче розширити кількість таких регіонів, оскільки закон про первинну юридичну допомогу в нас є, але держава цю роботу не фінансує.

— З якими справами до вас можна звертатися?

— Первинна юридична допомога, консультація надається з будь-яких питань. Уже далі — написання документів, представлення у судах — тут усе вирішується окремо щодо кожної справи. А ще у нас існує фонд стратегічних справ — це справи по порушеннях, які або мають масовий характер, а людина не може сама себе представляти, або справа, яку нам самим цікаво довести до Європейського суду з тієї точки зору, що таких справ він ще не розглядав. І ще один важливий аспект роботи приймалень — донести до громадян, що вони самі можуть захищати свої права, навчити їх цьому.

— Для прикладу, яка справа може бути стратегічною?

— Зараз у нас є кілька таких. От, ми оскаржуємо видання довідки про несудимість з обмовкою — згідно статті такої-то. Ми стоїмо на тому, що людина, яка відбула покарання, і з неї судимість знята у встановленому законом порядку, вважається такою, що не судима. Вона свій борг суспільству віддала і має право почати все з нуля. Але ми програли цю справу в першій інстанції, зараз вона вже другий рік чекає апеляції…

— А до євросудів що доходить?

— У мене є кілька справ, виграних у Європейських судах, вони стосуються вічних проблем — жорстоке поводження та катування в міліції і т.д. Є така справа «Матушевський проти України» з приводу смерті в СІЗО через відсутність медичної допомоги. Відповідно держава не виконала свій обов’язок, не гарантувала надання фахової медичної допомоги у разі потреби. Ця справа з 2008 року, але батьки й досі не знають причин смерті свого сина.

— Чим завершилася?

— Суд визнав, що Україна порушила низку статей Європейської конвенції, зобов’язав виплатити компенсацію. Але розслідування причин смерті до цього часу не проведено.

— А компенсація виплачена?

— Компенсацію держава виплачує завжди. Я не знаю жодного випадку, коли б її не виплатити. Бо за це ідуть жорсткі штрафні санкції. А от з виконанням рішень суду в інших моментах, не грошових, поки що не весело.

— Щодо останніх подій — анексія Криму, АТО — люди до вас звертаються?

— Так, ми займаємося наданням юридичної допомоги внутрішньо переміщеним. Координуємо, куди можна звернутись по реєстрацію, переоформлення пенсій і т.д. Даємо інформацію про різні фонди, що надають разову допомогу. Пошук роботи, житла…

По внутрішньо переміщених — дуже багато питань, це взагалі люди, вирвані з життя. От були в них судові процеси. А зараз що… суди трубки не беруть, листування не ведеться, а чисто технічно — неявка до суду, справу зарито й людина програє. Відповідно ми звертаємося у суди, просимо заявами, щоб справу перенесли до розв’язання ситуації. І є вже у нас звернення дружин військовослужбовців з приводу неналежного укомплектування військових. Відповідно, знову ж таки дзвонимо, пробуємо вияснити. Держава ховає кінці, як може.

— Тут реально щось зробити?

— Пишемо листи в Міноборони з запитом, що до нас надійшла така-от інформація, просимо втрутитися. Стукати треба. Розумієте, тут важко сказати, чи матиме воно одразу ефект, може, й ні, але десять таких звернень із різних інстанцій ефект матимуть точно. Ми всі розуміємо, що держава у колапсі, але тим не менше, вона взяла на себе певний обов’язок і треба його виконувати.

— Країна зараз у режимі перезавантаження, кризи, війни і чого лиш не хочеш… На вашу думку, чи резонно в цей час громадянам з нею ще й судитися?

— Держава має обов’язок перед громадянами, має виконувати Конституцію. Наші обов’язки є обоюдними: я плачу податки й дотримуюся законів, відповідно держава повинна дбати про мене, незалежно чи вона у кризі, чи у військовому стані ще щось інше. А щодо перезавантаження, то я його щось не відчула, бо суди працюють дуже сумно. Суддівський корпус не змінився, є факти, що на місцях полишалися судді, на яких є скарги тощо. На жаль, нині перезавантаження виглядає слабо, тож тренувати державу треба з іще більшими зусиллям.

— Події, які маємо нині на сході, як думаєте, у майбутньому можуть призвести до таких позовів?

— Нині створено багато комісій, які збирають інформацію про порушення. От наша організація працює в одній із таких груп, яка виїжджає та моніторить місця дій АТО. Збирає свідчення людей — безпосередніх свідків. Ці свідчення мають найбільшу вагу, бо про це говорить очевидець, адже стільки є чуток, фантазій і потім відділити це буде неможливо. І всі ці комісії покликані, аби зібрати інформацію з перших рук. Потім, якщо людина вважає, що її права були порушені, зможе піти до суду.

— І які порушення фіксуєте?

— Звіти про роботу груп уже є, але вони поки що не затверджені. Назву приклад. От, ми збираємо інформацію, наскільки дії українських військових були злагоджені та наскільки їхнє керівництво адекватно діяло. Найбільше питання, яке цікавить усіх, — чи ті чини, які керують із Києва, в курсі ситуації, яка є на місці, й чому стільки загиблих і поранених. От такі свідчення ми й збираємо.

Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.