Люди

Лідер групи “Onuka” Ната Жижченко: “Я не пам’ятаю своєї країни без кризи!”

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

З Натою Жижченко, лідером популярного етноелектронного проекту Onuka, ми зустрічаємося в культовому питному закладі Parovozzz в центрі столиці. У розпал спекотного робочого дня тут малолюдно і прохолодно, пише НВ.
Жижченко з’являється з невеликим запізненням. Причину розумію з першого погляду — стильний одяг, професійна укладка і стриманий, але помітний макіяж видають ретельну підготовку до зустрічі з об’єктивом фотоапарата.

— Тут дуже класні алкогольні коктейлі,— одразу заявляє співачка.— Я б випила, якщо б не заклалася з братом: він не палить, а я не п’ю.

Бар Parovozzz працює в підвалі кінотеатру Київ з початку 2000‑х. Колись демократичні ціни і цілодобовий режим зробили його улюбленим притулком для студентів, які прогавили останній поїзд метро. Капітальний ремонт та зміна дизайну інтер’єру, зроблені взимку 2014‑го, додали дорослому закладу солідності.

Ми сідаємо за столик і зупиняємо свій вибір на каві та десертах. Жижченко замовляє чізкейк, для себе прошу теплий яблучний тарт. Розмову про успіх, який, немов сніг на голову, звалився на мою співрозмовницю в минулому році, починаємо під акомпанемент актуальної західної музики, що струмує з динаміків.

Жижченко заснувала проект Onuka влітку 2013‑го. Рік потому в активі колективу, до назви якого вдячна онука винесла присвячення своєму діду — майстру народних інструментів, вже був повноцінний альбом. За підсумками 2014‑го більшість критиків назвали дебютну платівку Onuka в числі кращих українських записів.

Журі професійної загальнонаціональної премії YUNA присудило проекту титул Відкриття року. А графік концертів групи виявився розпланований на місяці вперед.

Про любов слухачів до Onuka красномовно свідчать і переповнені зали під час виступів, квитки на які розкуповують у лічені дні.

— Мені здається, що популярність — тлінь,— несподівано заявляє Жижченко.— Я не вважаю себе популярною. Здається, що все це відбувається з будь‑якою іншою людиною. Через рік все може бути зовсім по‑іншому, і я до цього готова.

Свій стрімкий старт вона пояснює вдалим збігом обставин. У суспільстві, мовляв, сформувався запит на нові обличчя не тільки в політиці, але і в інших сферах, в тому числі музиці. Поява Onuka виявилася дуже доречною.

— Є величезна кількість музикантів у сто разів розумніших, талановитіших, актуальніших, ніж я. Думаю, що мені просто пощастило.

Жижченко не вважає себе видатною вокалісткою, зате робить ставку на унікальне звучання. У результаті в її музиці поєднуються сучасна електроніка і тепло народних інструментів на зразок сопілки і трембіти. Над цим складним міксом вокалістка працює разом з бойфрендом Євгеном Філатовим, якого ось вже кілька років фахівці називають серед найкращих саунд-продюсерів країни. Тепер у резюме цього електронника новий рядок — арт-директор проекту Onuka.

Останні півроку Жижченко провела в роз’їздах. Найяскравішим спогадом гастрольного літа-2015 стала її участь у культовому угорському фестивалі Sziget. Виступ Onuka на одному з наймасштабніших оупен-ейрів Європи привернув увагу інтернаціональної публіки.

— Сцена була звичайнісінька — не було екранів і спеціального світла, але виступ вдався. Ми запалювали, як могли. Атмосфера була потужна. Потім я читала коментарі в Фейсбуці, що вдома ми ніби виступаємо гірше, менше викладаємося. Але вдома на нас працює репутація. А на Sziget ти приходиш, наче вперше [виходиш на сцену], і маєш про себе заявити.

nkl_7345

Група Onuka не була першим досвідом Жижченко у вітчизняному шоу-бізнесі. Більше десяти років вона присвятила іншому електронному проекту — Tomato Jaws. На початку 2000‑х електронна музика з елементами даунтемпо і дип-хаусу, яку виконували учасники цього проекту, була для українців новинкою. А Жижченко та її брат — вони заснували цю групу разом — на кожному кроці мусили доводити свою спроможність.

“Це було схоже на биття головою об зачинені двері”,— розповідає про ті часи артистка.

Опустити руки не дав юнацький максималізм. Onuka згадує, як сильно вірила в можливість перемоги хорошої музики над радіо та телебаченням.

Проект припинив існування у 2013‑му, коли за спиною було вже п’ять альбомів і сотні концертів, зіграних в Україні та за кордоном. За словами артистки, на момент розпуску група зайшла в творчий глухий кут.

— Мені здається, місія Tomato Jaws була в тому, щоб створити нішу для наступного покоління музикантів. На основі групи з’явився простір для нинішніх артистів на кшталт The Hardkiss або тієї ж Onuka.

Цікавлюся, як це, починати все спочатку, та ще й в умовах економічної кризи. Відповідь дивує емоційністю:

— Та я не пам’ятаю своєї країни без кризи! Я народилася в 1985‑му — була криза Радянського Союзу, потім аварія на Чорнобильській АЕС і перебудова. 1990‑ті — цілковита криза. Пам’ятаю тільки три роки перед 2008‑м, коли можна було почувати себе нормально. Та й то всі це зрозуміли вже після того, як настав 2008‑й. Мені здається, наша людина може вижити в будь-яких умовах.

За словами співачки, тепер, як і раніше, вона не може заробити на квартиру або дорогу машину. Тим не менш, ні одинжодний період в її житті не був таким плідним у творчому плані, як нинішній. До того ж нинішню ситуацію відрізняє глибоке проникнення інтернету, коли будь-яка інформація про майбутній концерт або новий запис розходиться миттєво, а також прагнення українців цінувати свою, вітчизняну музику.

До теми: Onuka, “Стяги На Стяги” (Відео)

Втім, в оцінках українського шоу-бізнесу Жижченко категорична і жорстка. “Відстаємо років на 30”,— заявляє вона. І тут же з неприхованою ненавистю говорить про музичні канали, ефіри яких заповнює, на її думку, шлак, який неможливо слухати.

Однак у моїй співрозмовниці похмурий реаліст вдало поєднується з відчайдушним оптимістом. Тут же вона згадує про велику кількість талановитих і професійних людей, які заявили про себе останнім часом. І пропонує власну картину майбутнього.

— Країна у нас особлива в усіх сенсах, і в хорошому теж. Нам дано за рік проходити п’ятирічку. Прорив не за горами.

Ми розмовляємо майже годину, артистка так і не торкнулася до десерту, що стоїть перед нею. Цієї осені вона їде в свої перші гастролі по США й Канаді і з властивим їй фаталізмом зізнається, що готова до всього, в першу чергу — до провалу. Вона, мовляв, давно зрозуміла, що планувати можна багато, але всесвіт все одно піднесе сюрприз.

— Іноді працюєш, працюєш, і не отримуєш в результаті нічого. А часом навпаки — не докладаючи зусиль, отримуєш багато. Я ніколи не хотіла бути музикантом, який виходить на сцену для української діаспори. Було б чудово виступати за кордоном для місцевої публіки.

До осені 2013‑го, коли почалася революція, а потім і війна на сході України, російський ринок був чи не найприбутковішим для українських артистів. Цікавлюся, чи запрошують сьогодні північні сусіди проект Onuka. Її відповідь мене дивує: попит серед росіян неймовірний, і, якби вона захотіла його задовольнити, могла б не повертатися в Україну цілий рік. Однак на виступах в Росії артистка поставила хрест.

— Є така думка, що музика існує поза політикою. Для мене це дивно. Музика — це мистецтво, а мистецтво — це меседж. У людини, що виходить на сцену, в будь-якому випадку є думка. І приховувати цю думку — означає визнати, що ти інфузорія.

Тепер, крім американського туру, Жижченко готує новий концерт для української столиці, де представить декілька нових пісень. Вона інтригує інноваційним сценарієм концерту, але розкрити подробиці відмовляється.

— Успіх першого альбому не тисне?

— Тисне відповідальність. Все розписано на рік вперед, випуск нового матеріалу не можна відкладати. Так само як на створення першого враження є тільки один шанс, так і вчасно випустити новий альбом можна лише одного разу. Через рік він вже нікому не буде потрібний.

Ми допиваємо каву і прощаємося. Поки я оплачую чек, у бар заходить арт-директор проекту Onuka Філатов, і Жижченко пропонує йому розправитися з чізкейком, до якого вона не торкалася.

П’ять запитань Наті Жижченко:

— Головна подія у вашому житті?

— Зустріч з Євгеном Філатовим.

— Ваше улюблене місто?

— Прип’ять.

— На чому ви їздите?

— Останні чотири місяці ганяла на VW Scirocco, який залишили мені мої друзі, які виїхали на цей час у Канаду. Тепер вони прилетіли назад, і я повертаюся в свій Chevrolet Aveo з пом’ятим крилом і бампером.

— Який ваш особистий місячний прожитковий мінімум?

— Він дуже залежить від кількості гастролей. У середньому з урахуванням оренди студії і квартири, напевно, $1 тис.

— До чого ви прагнете?

— До самовдосконалення.

Донат
Читайте «Репортер» у  Telegram та Instagram  – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
 

Comments are closed.