Газета Люди

Без підозри на допит. У Франківську відкрили «зелену кімнату» (ФОТО)

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Нещодавно в Івано-Франківську запрацював Центр психологічної допомоги дітям «Серденько».

Там обладнали спеціальну «зелену кімнату» для роботи з дітьми, які постраждали від насилля чи стали свідками злочину. Є і новітня техніка, і кваліфіковані психологи – все, як у Європі.

Іграшки мають значення

За даними поліції, з початку цього року в Івано-Франківській області жертвами домашнього сексуального насильства або ж свідками злочинів стали 127 дітей. Досі їх допитували у поліцейських кабінетах, що аж ніяк не сприяло розмові, навіть якщо поряд був кваліфікований психолог. Тепер є «зелена кімната», потрапляючи до якої дитина навіть не підозрює, що її допитують.

Цю кімнату створив франківець Василь Серденько. Він уже багато років очолює міський Центр соціально-психологічної реабілітації, куди потрапляють діти з неблагополучних сімей.

«Про «зелені кімнати» я вперше почув на семінарі в Києві півтора роки тому, – розповідає Серденько. – Ідеєю зацікавився, бо, працюючи з дітьми, розумів, що однакових проблем у них не буває – кожна історія унікальна. Відповідно і кожен психолог повинен мати свою спеціалізацію. Але в якийсь момент я зрозумів, що недостатньо зібрати до купи психологів різних напрямків. Будучи на допитах дітей, я бачив, як вони реагують на суворі стіни».

До теми: Діти шукають любов. Історії вихованців франківського центру соціально-психологічної реабілітації (ФОТО)

Приміщення для Центру психологічної допомоги знайти було нелегко. Адже голов­на вимога до такого закладу – збереження анонімності дитини.

«Я принципово не хотів, аби центр розташовувався в середмісті, – каже Василь Серденько. – Дитина, яка потрапляє до нас, не хотіла б, щоб хтось її бачив. Тому тут приміщення відіграє дуже велику роль. Зараз, якщо розібратися, нас нелегко знайти, але водночас ми в центрі міста. А ще ми біля озера, досить спокійно, всюди зелень і свіже повітря».

«Зелена кімната» – це два приміщення, розділені двобічним дзеркалом. По один бік працює психолог з дитиною, а за стіною – кабінет спостереження.

«На перший погляд усі іграшки тут лежать для краси, – показує кімнату Василь Серденько. – Втім, вони спеціально розставлені в певному порядку, їх дозволяється брати до рук, переставляти. Коли дитина заходить сюди, то психолог спостерігає, за яку іграшку вона візьметься в першу чергу – це одна із методик, за якою фахівець визначає психологічний стан дитини».

До теми: Непотрібна малеча. На Прикарпатті 99% дітей сиротіють при живих батьках

У кабінеті спостереження стоїть великий овальний стіл, комп’ютер, а на стінах висять два великі монітори – на них виводиться зображення з відеокамер. На столі лежать дві рації з навушниками. Через навушник психолог дізнається від поліції, на які саме запитання потрібно отримати відповіді.

«Рації діти не бачать, позаяк вони кріп­ляться на пояс під одяг, – пояснює Василь Серденько. – Навушники маленькі, тож залишаються непомітними. Якщо психолог жінка, то вона може прикрити його волоссям. Щодо камер, то ми завжди попереджаємо дітей про відеозапис, пояснюємо, що це робиться для їхньої безпеки. Адже зібрану інформацію можливо треба буде використати в суді».

Винна горілка
У Центрі психологічної допомоги працюють з дітьми різного віку. Найчастіше до них потрапляють від 3 до 14 років – саме такий вік є найбільш вразливим.До теми: Секс і діти. Коли батьки не мають права брехати

«Усі «наші» діти є жертвами насилля, – каже Серденько. – Правда, не всі розуміють, що, крім фізичного, є насилля і психологічне. Стандартні причини травм дитини – алкоголізм і наркоманія в сім’ї. Також є діти, які потрапляють під сексуальне насилля. І в цьому теж винна горілка – п’яні дорослі перестають себе контролювати».

З маленькими дітками, говорить керівник центру, працювати значно легше. Вони здатні забувати образи, а от чим старша дитина, тим важче знайти до неї підхід.

«Один з найважчих випадків – хлопчик 14 років, якого поліція привезла близько опівночі, – розповідає Василь Серденько. – Він був на 39 рівні «синього кита». Якщо в грі є 50 рівнів, то ми розуміли, що випадок не з простих. Скликали термінову нараду, до роботи залучили всіх спеціалістів. Дуже допомогли працівники поліції, які десь навіть під тиском переконали маму дитини, що вона так само має взяти участь у реабілітації дитини. Хлопця «витягли» через три місяці. Зараз він поступив у військове училище».

А нещодавно поліція привезла 4-річного Сашка, якого вдома бив п’яний батько. При розмові з психологом хлопчик зізнався – вдома його навіть на ім’я не називають.

Без швидкої можна обійтися

Наразі в Центрі психологічної допомоги п’ятеро психологів. Кожен із них має свою спеціалізацію та працює з певною віковою категорією дітей. У майбутньому, каже Серденько, штат буде розширюватись, позаяк центр має працювати цілодобово і без вихідних. Для зручності працівників і дітей там обладнали ванну кімнату та кухню.

«Наприклад, нам телефонують з поліції і кажуть, що є дитина, яка стала жертвою того чи іншого злочину, – розповідає Василь Серденько. – По ситуації визначаємо, який фахівець виїжджає для роботи з дитиною. Часто люди звертаються просто для консультації чи діагностики. Наприклад, батьки вирішили розлучитися і не знають, як на це відреагує дитина. Ми проводимо спеціальні тести, визначаємо до кого з батьків дитина більше прихильна».

До теми: Діти шукають розради – франківський нарколог дає рекомендації батькам залежних підлітків

Та нині працювати цілодобово потреби нема, потрапити на прийом до психолога можна за попереднім записом. На жаль, найчастіше батьки звертаються по допомогу, коли дитина вже перебуває у критичному стані. Інколи навіть є потреба в медикаментозному лікуванні паралельно з проходженням психотерапії.

«Наразі в нас немає на це ліцензії, тож ліки ми самі не призначаємо, – каже Серденько. – Але в майбутньому, сподіваюся, зможемо отримати ліцензію і на базі нашого Центру працюватимуть чотири психіат­ри. Бо, як правило, коли в дитини нервовий зрив, то батьки викликають швидку, приїжджає психіатрична бригада і дитину забирають у стаціонар. Хоча, думаю, у 80 % таких випадків в госпіталізації потреби немає – це ще більше травмує дитину».

На жаль, у нашому суспільстві не заведено говорити про психологічні проблеми. Часто через байдужість батьків діти втрачають до них довіру. Буває, що й дорослі відмовляються вірити дітям, коли ті наважуються розповісти свою жахливу правду. А наважитись важко…

Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.