В останні роки ляльки-мотанки стали дуже популярними. Їх можна побачити в кожному сувенірному магазині, а влітку «мотаний» майстер-клас уже є невід’ємною частиною чи не кожного фестивалю. Але можна й не чекати літа, а просто зараз відвідати майстер-клас із плетіння цих ляльок у малій виставковій залі Івано-Франківського художнього музею. «Репортер» вже повчився, і тепер читачі можуть навіть нікуди не ходити. Достатньо прочитати цю статтю.
Отже, про все по порядку. В кожного народу була своя традиційна лялька та свій оберіг, робили її з різних матеріалів: каменю, глини, дерева. В Україні прижилася тканинна.
«Це лялька-божество, – каже організатор майстер-класу, науковий співробітник Художнього музею Іванна Равлюк. – Вона зображала богиню Рожаницю – заступницю жіночої долі та плодючості. А сьогодні така лялька більше відома як мотанка. Наші діти не мають захоплюватися лише ляльками Барбі, вони повинні знати і про українські народні забавки. Коли дитина зробить кілька ляльок своїми руками, то це їй запам’ятається на все життя. Ще моя бабця скручувала нам тканину зі старих хусток, обшивала і виходила лялька. І, напевно, у кожної з жінок є згадка про ту першу бабусину забавку».
Лялька-мотанка багата на символіку, адже недарма її ставили в хаті як оберіг. Крім того, їх передавали від матері до доньки. Це був своєрідний символ великої матері та непереривного зв’язку між поколіннями. Завжди, коли починали робити такі ляльки, – нитки намотували за спіраллю. Спіраль – символ безкінечності. Та найголовніше в ляльці – хрест. У вигляді хреста роблять поперечні та повздовжні лінії на голові та тулубі ляльки.
«Сам хрест є оберегом, – говорить Іванна. – І якщо лялька має цей символ, то душа людини, в якої ця лялька є, буде спокійною. Такі тканинні забавки добре класти в дитячій кімнаті, щоб відвернути від дітей небезпеку, хоча лялька може бути в хаті у будь-якому місці».
Також ляльки-мотанки робили вагітні жінки. Вони вкладали в неї всю доброту та найкращі побажання для своєї майбутньої дитини. У давнину матері замотували в ляльки шматочок хліба – символ того, що дитина не буде голодна. У цих забавках є позитивне магнітне поле – саме така енергетика в них закладена.
«Сьогодні для дитини зробити таку іграшку – це ще й виховання, – стверджує Іванна Равлюк. – Тому що діти, зробивши ляльку своїми руками, вже не зможуть ставитися необережно до решти своїх іграшок і речей».
…Тож переходимо до практики. Роботу над лялькою-мотанкою завжди починали з молитви. Потім потрібно підготувати матеріали. Для цього підійдуть непотрібні клаптики тканини чи одягу, а також кольорові шерстяні нитки. Для декорування – різноманітні намистинки, що без діла валяються вдома у шухлядах та скринях, і кольорові стрічки. Далі – ножиці, голка, нитка – про всяк випадок. Це і є всі потрібні матеріали для того, аби наша лялька ожила та набула якогось образу.
 |
Спочатку працюємо над «скелетом». Беремо невеличкий кусок цупкої тканини, скручуємо та обмотуємо її шерстяною ниткою з двох боків – маємо руки ляльки. Далі нам потрібен тулуб. За такою ж методикою скручуємо більший шмат тканини та обкручуємо ниткою. Не забувайте – за спіраллю, тобто за годинниковою стрілкою. Потім зафіксовуємо руки з тулубом. Половина роботи є.
Тепер треба подбати, аби в нашої ляльки була голова. Беремо тканину, бажано світлого кольору. Всередину ставимо кусочки матерії чи поролон. Згортаємо і робимо своєрідну кулю та з’єднуємо все разом з тулубом. Ось, уже й виходить щось подібне на ляльку. Потім голову їй обмотуємо нитками, робимо хрест, а також перехрещуємо груди.
Наприкінці найцікавіше – декорування. Робимо ще спідницю та запаску. Можемо зробити ляльку-мотанку бабусею, пов’язавши їй на голову хустку, чи молодою дівчиною – з волоссям із чорних ниток, яке потім заплетемо у коси. А з різних бусинок виготовляємо їй намисто. Все. Тепер у нас є авторська ексклюзивна лялька-мотанка. Майже така, як роблять народні майстрині на фестивалях. Навіть краща. Бо своя.
