Ви вважаєте, що у нашому місті є лише один Станіславський феномен – літературний? Ні, насправді їх є три! Бо ж маємо ковальський феномен, який прославив Франківськ своїми фестивалями та прикрасив його оригінальними кованими скульптурами. А ще в нас є феномен краєзнавчий. І нині – саме про нього, пише Репортер.
У дев’яностих і на початку двотисячних франківське краєзнавство переживало, м’яко кажучи, не зірковий період. Книжки з історії міста видавались, але не часто. До того ж, вони були написані таким сухим академічним стилем, що в багатьох читачів тяга до пізнання минулого зникала вже десь з третьої сторінки.
У першу чергу науковці висвітлювали життя української громади і складалося враження, що в старому Станиславові існували лише товариства «Просвіта», «Руська бесіда» і «Маслосоюз». Праці істориків ХІХ і першої половини ХХ сторіч були недоступні широкому загалу. Корифеї від краєзнавства, як зіницю ока, берегли ці книжки у своїх приватних книгозбірнях, черпали звідти цілими кавалками і досить часто «забували» послатись на першоджерело.
Одним словом, відчувався помітний інформаційний голод стосовно минувшини Станиславова. Але природа не терпить порожнечі. У колекціонера старих поштівок Зеновія Жеребецького давно визрівала ідея об’єднати людей, яким небайдужа історична спадщина міста. Директор видавництва «Лілея-НВ» Василь Іваночко задум підтримав і запропонував започаткувати книжкову серію «Моє місто», в який видавати краєзнавчі праці. Оскільки обидва не були істориками, побоювались надрукувати якихось бздурів, тому звернулись до науковця й колишнього пластуна Івана Монолатія. Той погодився.
Незабаром визначились із першою книгою в серії.
Молодий краєзнавець Іван Бондарев знайшов і переклав українською першу відому історію Станиславова, яку в 1847 році написав польський історик М. Грибович. Презентація відбулась 24 травня 2007 року в легендарному франківському кафе «Химера». Ця невелика, лише 40 сторінок, книжечка стала першою ластівкою Станіславського краєзнавчого феномену. Окрім цікавої інформації, вона містила багато репродукцій старих поштівок, яких, окрім колекціонерів, ще ніхто не бачив.
Через два дні – 26 травня – у книгарні «Лілея-НВ», що на стометрівці, відбулась зустріч, результатом якої стало створення історико-краєзнавчого об’єднання «Моє місто». Іван Монолатій дав яскраве визначення цієї спільноти: «ММ» є альтернативним гуртком однодумців щодо витворення об’єктивного образу давнього Станиславова і сучасного Івано-Франківська, відтворення забутих і свідомо прикритих пилюкою невігластва й псевдо-патріотизму сторінок міської минувшини з позицій сучасної української історії та культури».
До складу об’єднання увійшли дев’ятеро: історики Зеновій Федунків та Іван Монолатій, краєзнавці Михайло Головатий та Іван Бондарев, архітектори Зеновій Соколовський та Ігор Панчишин, археолог Василь Романець, колекціонер Зеновій Жеребецький і видавець Василь Іваночко.
Емблему товариства – лицаря з брами палацу Потоцьких – розробив Зеновій Соколовський. «Моє місто» не має статуту, членських внесків, не зареєстрована як громадська організація, однак своїми досягненнями дасть фору багатьом офіційним установам. Головною задачею товариства є випуск краєзнавчої літератури.
За 10 років видали понад 40 книжок.
Їх можна поділити на кілька категорій: авторські праці сучасних дослідників та істориків минулих епох, краєзнавчі збірники, присвячені якійсь конкретній темі, спогади про Станиславів. Читачі отримали можливість ознайомитись з творами класиків польського краєзнавства Садока Баронча, Алоїза Шарловського та Чеслава Хованця, що вперше були переведені українською. Цікаві спогади Юрія Мозіля про його перебування у станиславівській в’язниці міжвоєнної доби, щоденник Юліуша Фойєрмана, в якому він описує побут єврейського гетто, чи дитячі спогади Володимира Макара про міжвоєнний Станиславів. Сучасні автори підготували ґрунтовні дослідження про засновників міста Потоцьких, історію станиславівської фортеці, старовинні карти і плани міста.
За словами видавця Василя Іваночка, справжнім бестселером стало перевидання путівника Володимира Полєка «Майданами і вулицями Івано-Франківська», наклад якого становив 5000 і повністю розійшовся. А найшвидше розкупили «200 вулиць Івано-Франківська» – за один день пішло 400 примірників!
Крім серії «Моє місто», об’єднання видало шикарний альбом «Івано-Франківськ на старій поштівці», хрестоматію з історії міста, спеціальні випуски культурологічних часописів «Ї» та «Галицька брама», кілька тематичних серій поштівок.
У результаті діяльності товариства краєзнавчий вакуум заповнився. Виявилось, що старий Станиславів був багатокультурним містом, де мирно уживались українці, поляки, євреї, німці, вірмени, а міська минувшина складалась не лише з «класової боротьби та феодального гніту».
«Моє місто» змогло пробудити у людей інтерес до власної історії і тепер навіть в інтер’єрах кав’ярень є модним «ретростиль». Втім, хлопці не збираються відпочивати – попереду багато нерозкритих таємниць і роботи над новими книгами. Тож до зустрічі на наступних презентаціях!
