Днями у місті відбувся форум «Городенківська міська сорочка в історичному контексті». Він зібрав чимало гостей, які цікавляться українською старовиною. Адже, коли ринок пропонує чимало вишиванок, ідентифікація саме автентичної сорочки – це подія.
Читайте: У трембітаря: як Микола Ілюк у Верховині береже старовинну музику та гуцульський побут
Передувала форуму клопітка пошукова робота. Дев’ять місяців тому вишивальниця, їмость Людмила Вонсуль побачила у Глушкові, в колекції Галини Гафійчук, цікаву сорочку. Вона висіла собі скромно в музеї. А вишивальниця Галина Дідич, вдова Героя України Сергія Дідича та керуюча справами Городенківської громади, дала пані Людмилі уставки незшитої сорочки.
По них майстриня пізніше й розшифрувала узір «Волове око», який став ідентифікатором городенківської міської сорочки.
Читайте: Городенка збирає інтелігенцію. На Покутті відновили столітню традицію чаювання (ФОТО)
Як каже Людмила Вонсуль, якось їй запропонували на один із етнозаходів одягнути городенківську сорочку. Тоді майстриня й зрозуміла, що не знає, як насправді та виглядала. Відтоді почалися пошуки, поїздки до музеїв та експертів, перегляд давніх фото й вишитих орнаментів.
І коли вперто взялися за справу, з Божої ласки загадковий клубок почав розмотуватися, – розповідає пані Людмила.
Читайте: Таємниці храмів Городенківщини: про що мовчать церкви
Мешканка Городенки Ольга Дідик, працівниця «Карітасу» й викладачка професійного ліцею, принесла сорочку своєї прапрабабусі Параски Підвербецької (крім цієї, вдалося відшукати ще дві). І на ній, як виявилося, був ідентичний узір уставок до музейної сорочки Галини Гафійчук та уставок Галини Дідич.
Відтак допоміг і засновник городенківського музею «Скарби Покуття» Любомир Легенюк. Він приніс цікаве фото «Союзу Українок» за 1938 рік, де жінки були з подібними візерунками.
Крім того, ідентифікації городенківської міської сорочки допомогли фото з колекції письменниці, дослідниці історії української діаспори в Північній Америці Усті Стефанчук, давня подушечка працівниці Городенківської міської бібліотеки Марії Сороки, а також старі світлини.
Так з’ясували, що головний орнамент називається – «Волове око».
Цю назву Людмила Вонсуль знайшла в коломийському музеї Гуцульщини й Покуття, де є уставки, датовані 1900 роком.
Це дуже давня сорочка, – розповідає Людмила Вонсуль. – Я сміливо кажу, що це XIX століття. На цей період припадає перша хвиля еміграції галичан до Канади. І за іронією долі більшість автентичних городенківських сорочок цього періоду є саме в Канаді. Що цікаво, вона була притаманна на трьох кутах міста – Фільварковому, Монкуті й Котиківці. За дослідженням зразків була помітна цікава тенденція. Орнамент манжетів, горловини й пазухи вишиванки не повторюються, вони у всіх сорочках різні, а уставка на рукавах – незмінна.
Для кращого представлення городенківської сорочки організатори створили фотосесію. Моделями стали учасниці гуртка вишивання – Надія Левицька, Ольга Дідик та Олександра Дубовицька.
Наразі в Городенці діє гурток вишивання, де 25 активісток відтворюють старовинні сорочки. Відтворили й три городенківських, дев’ять – у процесі завершення. За словами пані Людмили, на гуртку зібралася класна компанія. Мають чимало планів, зокрема відтворити й давню городенківську чоловічу сорочку.
Маю надію і щиро вірю, що буде нова гілка вишивальниць. Адже дуже хочу, щоб наша городенківська сорочка жила та й загалом популяризація автентики набирала все більших обертів, – каже Людмила Вонсуль.
Авторка: Юлія Марцінів
Читайте: Опільська вишивка минулого. Як прикарпатці берегли родинні обереги
Comments are closed.