Щороку до пустелі Блек-Рок, що у штаті Невада з’їжджаються десятки тисяч людей на мистецький фестиваль Burning Man. На тиждень вони перетворюють пустелю у мегаполіс Блек-Рок-Сіті. Тут кожен сам дбає про свій побут, а навкруги панує мистецтво і самовираження.
Цьогоріч на Burning Man з’їхалися понад 70 тисяч учасників, були серед них і двоє франківців. Емоціями і деталями поділився з «Репортером» Євген Вершинін.
70 тисяч квитків за 20 хвилин
Євген Вершинін працює у франківській IT-компанії керівником проектів. Їхав з другом Андрієм Коржовим. Каже, націлилися на Burning man ще минулого року, але тоді не встигли підготуватись. А цьогоріч побували у Києві на локальному фестивалі у стилі Burning Man – Precompression (з англ. – попереднє стиснення, тобто зменшена копія). Подія теж проходить за принципами Burning Man – глядачів нема, усе творять самі учасники.
«На Precompression ми познайомилися з людьми, які їздять на фестиваль щороку, і більше зрозуміли формат. Бо до цього лиш бачили вражаючі фото, – говорить Вершинін. – Нам розповіли усі нюанси. Наприклад, сильно лякали пиловими бурями. Та, як виявилося, рік на рік не приходиться. Цьогоріч з погодою пощастило. Вдень було близько +32, а вночі прохолодно. Спека починалася з опівдня і тривала десь до 16 години».
Читайте також: Трюки, музика і мотоцикли, – у Яремче на фестиваль “Wild Fire” зібралися байкери (ФОТО)
Каже, аби рятуватись від пилу, радили брати респіратори, балаклави, лижні маски. Але під час фесту негода була лиш один день, рятувала лижна маска.
Квиток на Burning Man коштує від 500 до 1200 доларів. Продаж відбувається онлайн навесні. Розкуповують – миттєво.
«Квитки розійшлися за 20 хвилин основного продажу. Система пускала людей по черзі. Ми не встигли, змогли купити лише перепустки для машин, – розповідає Євген. – Крім того, на одну кредитку можна купити лише два квитки і одну перепустку на авто. Ми купили квитки у групи Hakuna Matata, яка вже третій рік організовує на Burning Man кемп Borshch і має зарезервовану кількість квитків. Усі дні ми пригощали охочих борщем».
Українських таборів було два – «Куренівка» і Borshch. Втім, приєднатися можна до будь-якого табору. Більшість українців там айтішники або представники кіноіндустрії. Є табори на 300-500 людей, які приймають усіх охочих, а є й закриті – на кілька сімей.
За словами Євгена, квиток отримати можна, було б бажання. Адже є ще додатковий і пільговий продаж. Крім того, квиток можуть подарувати чи відпродати згодом, але виключно за офіційною ціною.
«Ніхто не спекулює, бо учасники спільноти скоріш не поїдуть зовсім, ніж дозволять комусь заробляти на квитках. Якщо про таку людину дізнаються, її виштовхнуть зі спільноти. Це один із 10 принципів Burning Man, – говорить Вершинін. – Ще один з принципів – ти сам відповідаєш за себе. Якщо їдеш самостійно, маєш взяти з собою все необхідне – воду, їжу, намет – просто все».
Учасники табору Borshch їхали на фест із Солт-Лейк-Сіті. Там на всіх взяли в оренду вісім кемперів. Це такі будинки на колесах – є кондиціонер, душ, місця для сну, можна сховатися від бурі. Але каже, від самого пилу сховатися не вийде, бо він всюди.
Їхали близько 12 годин. Ближче взяти кемпери в оренду майже неможливо – їх бронюють на рік наперед.
Вишиванки і борщ
Оскільки кожен учасник Burning Man – частина дійства, то важливими є костюми. Франківці жили у таборі Borshch, тому везли українське вбрання. Євген мав вишиванку, капелюх і дерев’яний топірець. Щодня готували 50-літрову каструлю борщу з двома видами м’яса для всіх охочих. Роздавали безкоштовно, бо один із принципів фестивалю – дарувати і нічого не чекати натомість.
«Питали нас і про вегетаріанський варіант, але борщ мусить бути з м’ясом, – каже Євген Вершинін. – Були ще канапки з салом, часник, горілка. Починали готувати борщ в 14-15 годині, аби встигнути до 20.00. А впродовж дня до нас приходили охочі допомогти – чистили, різали. І так можна було зайти до будь-якого табору, привітатися, щось допомогти. Усі відкриті – розкажуть і покажуть. Були й окремі оголошення про потребу у волонтерах на різну роботу. Це, в принципі, найкращий спосіб познайомитися».
Читайте також: Мистецтво, авіація, шкарпетки – Франківськ видихає після Porto Franko 2018 (ФОТО)
Оскільки на фестивалі кожен є учасником і немає глядачів, то і на продукти скидалися усі, як і на газову плиту, балони, оренду трейлерів, бензин, заправку води і відкачку відходів.
По території фестивалю, яку називають Плая, усі їздять або на роверах, або на арт-карах, які є частиною інсталяцій. Хлопці їх купували у американському Волмарті. Це було простіше, ніж орендувати. Плая настільки велика, що їхати ровером з одного кінця на інший треба з півтори години.
«Об’їхати і побачити все – неможливо. Кожного дня з 8.00 до третьої ночі щось відбувається. При в’їзді всім видають цілі книжки з переліком подій – щось відбувається щодня, інші події – лише «вже і зараз», – розповідає Вершинін. – Burning Man не піариться принципово, не оголошує наперед учасників… Навіть просто приїхавши на Burn потусити, кожен привносить частинку себе – спілкуванням, костюмами чи допомогою».
Без світла та інтернету
Каже, кожен день починався з йоги, медитації, ранкової кави. В обід були воркшопи – від психології і самопізнання до децентралізації і блокчейну, вночі – шалені вечірки. Крім того, грали джаз, приїжджали навіть симфонічні оркестри, були джем-сейшни і відкритий мікрофон – виступити міг кожен. На майстер-класах можна було зробити сувенір зі шкіри, гвинтиків, камінців.
«Я давно не їздив на якісь фестивалі, окрім Atlas Weekend. Але, як на мене, більшість із них все одно відбувається навколо музикантів. Є хедлайнери, головні сцени, – говорить Євген Вершинін. – А Burning Man – це більше про людей, про спілкування. Ну і арт-об’єкти, заради яких їдеш, щоб почерпнути нові ідеї, подивитися, що люди роблять. Серед арт-об’єктів запам’ятався тунель із LED-стрічок – воно все мінялося, рухалося. Вночі виглядало дуже круто – і збоку і всередині, коли їдеш через нього на велосипеді».
Читайте також: Як франківчанка Надія Парфан творить у Славутичі майбутнє документального кіно (ФОТО)
Арт-об’єкти працювали від генераторів, акумуляторів чи сонячних батарей, адже у пустелі немає загального освітлення. Також вночі мав світитися кожен об’єкт і учасник. І це не лише заради краси, а й задля безпеки – тебе мають бачити. Кожен мав ліхтарик, гірлянди. Ще грають з вогнем, лазерами, прожекторами.
Не було і WiFi та інтернету. Каже, як тільки учасники з’їхалися, інтернет від операторів зв’язку ліг, його можна було спіймати лише на окремих вишках.
«Побачити всі арт-об’єкти і всюди побувати було складно. І за один раз отримати увесь досвід Burning Man неможливо, – каже Вершинін. – Перший раз просто знайомився з усім, розглядався. А вже наступного року я б більше їздив по кемпах, намагався більше дослідити, де і що відбувається. Якщо поставити за ціль, треба їхати годин на п’ять в поле, аби побачити всі арт-об’єкти. Деякі – крутіші вночі, ніж вдень. Тому і вночі треба ними проїхатися».
