Культура Статті

На Прикарпатті святкують Різдво по-особливому: традиції, колядки, рецепти

Google+PinterestLinkedInTumblr
Період різдвяних свят на заході України – час, коли оживають давні звичаї. Це час містики і дива, коли земне переплітається з духовним. У кожному селі чи місті традиції різнилися.

З роками деякі традиції забулися, але більшість продовжують передаватися з покоління в покоління, пише Репортер.

Костянтин Трутовський, «Колядки в Україні», 1864 рік
Зв’язок з предками

Відомо, що багато християнських традицій перейшли з язичницьких вірувань. Навіть саму дату відзначення цього свята запозичили з більш давніх часів.

В українські традиції святкування Різдва також вплелися дохристиянські вірування.

«Як і сто років тому, так і зараз, є традиція на Святу вечерю ставити на один набір приборів більше: тарілка, виделка, ложка, ніж. Навіть наливати порцію узвару – ніби там ще хтось повинен бути, – розповідає етнографиня, письменниця, співробітниця музею Марка Черемшини у Снятині Іванна Стеф’юк. – Це тому, що, згідно з приписами традиційної культури, на Різдво, як на Великдень і Трійцю, з нами присутні предки – душі, які вже перебувають в іншому вимірі. І щоб вони не чулися зайвими, їх запрошують на гостину в такий спосіб».

Коли завершується святвечірня трапеза, по одній ложці кожної страви ставлять на тарілку й залишають на ніч на підвіконні. Після цього згодовують птахам, наприклад, куркам.

«Зрозуміло, що душа не прийде і не з’їсть ці страви, – каже Іванна Стеф’юк. – Але людина буквально сприймає своє уявлення про турботу. Живим, які прийшли в гості, ми пропонуємо найсмачніше. Так само й з померлими. Це вірування виразно показує, що для українця душа предка – не пусте слово».

Ціни не падають. Скільки цього року коштуватиме прикарпатцям Святвечір і Різдво

Ще одна містична традиція – різдвяний павук. Його роблять із соломи й виріб також символізує зв’язок з потойбіччям.

«Ще у дохристиянські часи павук означав три світи, – говорить етнографиня. – Його кріпили на кінській волосині до стелі. Коли хтось відчиняє двері й потік холодного повітря змішується з гарячим, павук починає красиво крутитися. Він, по суті, є українським ловцем снів. Його мета – акумулювати з минулого року все добре й віддати тій оселі, а погане забрати з собою. Покуття може похвалитися цікавою назвою цієї прикраси – серафинці. До речі, на Городенківщині є однойменне село».

Після Різдва, найчастіше на Василія, ці атрибути спалювали. За традицією, робили ватру, в яку вкидали все, що освячували в церкві минулого року й що не можна було просто викинути: май з-за образів, букетики, що святили на Спаса. Останнім спалювали дідуха, павука та інші різдвяні прикраси.

Коляду співають браття

Що стосується ялинки, то її несправедливо називають радянським пережитком. За словами етнографині, вбирати дерево життя – це традиції, давно притаманні українцям.

«Хто хоч раз був на покутському, гуцульському чи буковинському весіллі, точно бачив весільне деревце. Тож такий звичай існував давно, – каже Іванна Стеф’юк. – А різдвяну ялинку українці почали прикрашати задовго до приходу радянської влади. Першими прикрасами були прості речі, приємні для дітвори – яблучко на міцній шевській нитці, горішки, вироби із соломи. У горах, зокрема на Верховинщині, робили щось на зразок сучасного серпантину або дощику з вовняних ниток. У 50-60 роки, коли вже інструменти боднарства пішли вперед, з’явилася гиблівка. Це стружка, яка залишається після стельмахування чи боднарства. І наші дідусі-бабусі виготовляли з неї гарні квіти, які підфарбовували природними барвниками».

Змінилася з роками й коляда. Колись у ній брали участь тільки чоловіки. Навіть зараз у деяких селах колядування починається з чоловіків – 6 січня. А вже 7 січня доєднуються жінки й діти.

«На Покутті і зараз окремо розрізняють ґаздівську коляду – коли після церковної служби ґазди, тобто чоловіки, йдуть у гості до інших ґаздів. І окремо – дитячу коляду, – говорить дослідниця. – Первісно в коляду ходили тільки чоловіки, жінок до цього допустили значно пізніше. І церковний хор на Різдво також був лише чоловічий. До сьогодні по деяких селах церковний хор, який прийшов на різдвяну коляду, називається «браття», незважаючи на те, що там зараз є й жінки».

З цим пов’язані й традиції, що першим в дім у новорічний період повинен зайти чоловік. За словами Іванни Стеф’юк, Новий рік у багатьох традиціях, не тільки в українській, уявлявся повним сил юнаком, який буде розпоряджатися людськими долями протягом наступних 12 місяців.

Різдво збирає родину. Чим відрізняється свято на Гуцульщині, Бойківщині та Покутті

Є багато старовинних колядок, які дійшли до наших днів. Наприклад, Катерина Зеленко із Снятинщини записала старовинну патріотичну віншівку – ще з часів Василя Стефаника. Віншування адресоване не лише господарю дому, а всій Україні.

Просим Тебе, Царю

З високого трону,

Благослови Україну

Від Сяну до Дону.

Вінчуємо Україну

На многії літа,

Щоби вона процвітала

Аж до кінця світа!

Читайте: Нова радість стала. Тексти найпопулярніших українських колядок

Зараз більшість співає найвідоміші коляди: «Небо і земля», «Нова радість стала», «Радуйся, земле» та інші. Старі люди пам’ятають й інші. Нині їх можна знайти навіть просто в інтернеті. Наприклад, коляда під назвою «Святий Павле, Святий Петре». Останні рядки у всіх куплетах співаються двічі.

Святий Павле Святий Петре

Добрий Вечір Святий Вечір

Беріть Ключі Золотії

Відкривайте Раї-пекла

Раї-пекла відкривайте

Грішні Душі випускайте

Тільки теї не пускати

Що зневажала Батька-й-матір.

Батька-й-матір зневажала

Бідних в хату й не пускала

Не пускала не пригріла

Людям Добра не робила.

А на Львівщині була відома колядка «Там, за горою, за крем’яною». Її співали на Йордана та адресували дівчині. Для хлопців була інша коляда.

Гуцульська коляда. Фото з сайту verkhovyna.life

Там, за горою, за крем’яною,

Де дзвін дзвонить, сонце сходить.

Там панна Оксана у злоті ходить,

Де дзвін дзвонить, сонце сходить.

У злоті ходить, а сріблом пише,

Де дзвін дзвонить, сонце сходить.

Люди їй кажуть, що то крульова,

Де дзвін дзвонить, сонце сходить.

А мати каже: це моя доня!

Де дзвін дзвонить, сонце сходить.

Люди їй кажуть, що то граб’янка,

Де дзвін дзвонить, сонце сходить.

А батько каже: наша панянка!

Де дзвін дзвонить, сонце сходить.

Там, за горою, за крем’яною,

Де дзвін дзвонить, сонце сходить.

Там панна Оксана у злоті ходить,

Де дзвін дзвонить, сонце сходить.

Три калачі

Різнилися традиції й щодо страв, які готували на Святвечір. У деяких родинах досі популярні оригінальні рецепти, окрім звичних вареників і грибної підливи. Наприклад, у селах на Коломийщині, Снятинщині й Городенківщині готують пісну страву – креплики.

«По суті, це вареники з цибулею та оселедцем. А за формою вони нагадують пельмені – вушками досередини. Їх подають до грибної юшки – це і є юшка з вушками, – розповідає Іванна Стеф’юк. – За моїми дослідженнями, оселедець, як складова різдвяного столу, з’явився під єврейським впливом. Саме тоді почали готувати гречку, тушковану з оселедцем і морквою, форшмак. Особливо в селах, які межують з Буковиною».

Також у деяких районах першою стравою на святвечірньому столі є хліб. Найчастіше, готують калачі. Вони теж пов’язані з культом предків.

Як франківська журналістка зустріла американське Різдво у піжамі (ФОТО)

«Інколи, особливо багатші родини, клали два калачі й один завиванець з маком. Але обов’язково мають бути три хлібини, – говорить етнографиня. – Перший символізує підземний світ – світ предків, тих, хто вже не може прийти на різдвяну вечерю. Другий – світ земний – всіх живих за столом, а третій – світ небесний, рівень Бога».

Взагалі на Різдво чільне місце займала випічка. Господині змагалися у тому, хто краще приготує популярні рецепти. Колись серед міщан було популярним французьке тістечко – хрумка цукрова випічка, яку готували у зимову пору. А німецькі колоністи, які мешкали тут до сорокових років, навчили інше місцеве населення робити цвібак. Це такий різдвяний бісквіт, який готується з дуже великої кількості яєць.

Кожен регіон – свій рецепт

Цікаві старовинні рецепти можна знайти у книзі Дарії Цвєк «На добрий вечір». Там вона описує традиції своєї сім’ї.

«Згадую своє дитинство, як дідусь вносив до хати сіно. Частину сіна застеляла бабуся на столі, частину клала під стіл. Стіл застеляла сніжно-білою скатертю. На рогах стола під скатерть клали по одній головці часнику, який мав оберігати від хвороб. На одному розі – горіхи, щоб була дружба в сім’ї. На іншому, що мало бути добрим прогнозом урожаю, – яблука. Клали головку маку ще на одному розі стола, щоб у домі завжди були гроші й достаток».

У книзі кулінарка подає рецепти святвечірніх страв. Ось кілька цікавих.

Риба, фарширована з грибами по-косівськи

Інгредієнти: 1,5 кг коропа, 250 г рибного філе, 2 цибулини, столова ложка вершкового масла, 50 г черствої булки, 2 сирих яйця, сіль, перець, морквина, корінь петрушки, 2 варені гриби, 2 лаврові листки.

Рибу почистити, зрізати плавці і хвіст. Надрізати шкіру навколо голови і відокремити голову разом з потрохами. Тушку риби помити і нарізати на порційні шматки-кругляші завширшки 3-4 см, посолити з розтовченим часником. М’якоть із крайніх шматочків риби від голови до хвоста разом з рибним філе і грибами змолоти м’ясорубкою. Додати булку, намочену в молоці і легко віджату, стерту на дрібній терці цибулю, масло, жовтки, нарізану зелень петрушки, посолити, посипати перцем, розтерти і вимішати з густою білковою піною.

Різдвяна листівка з сайту baitsar.blogspot.com

Фарш має бути густим, але і пухким. Якщо вийшов рідкуватий, додати 1-2 столові ложки мелених сухарів з булки. З рибних відходів – голови, шкірки з філе, плавців, кісток і овочів зі спеціями зварити на дуже легкому вогні бульйон. Нафаршировані шматки риби мокрою рукою обтерти від залишків фаршу і обережно покласти в проціджений киплячий бульйон. Варити протягом 30-40 хвилин.

Рибу охолодити в бульйоні та обережно викласти в продовгастий полумисок, надаючи форму цілої рибини. Желатин замочити в холодній кип’яченій воді, щоб набух, тоді вимішати з підігрітим процід­женим бульйоном (1 л). Мішати, поки желатин не розпуститься. Коли розчин охолоне, то поступово поливати куски риби, щоб утворилася шкірочка із желе на порційних кусках. Частину бульйону, що залишилася, зафарбувати соком із буряка на рожевій колір, вилити на плоску тарілку і покласти в холодне місце, щоб желе застигло.

Перед самою подачею кольорову частину желе нарізати на смужки і перепоясати порційні куски риби, а те желе, що залишилося, нарізати на кубики і обсипати кругом риби, прикрашаючи кружечкаи вареного яйця, моркви, напів кружечками цитрини і листочками петрушки. До риби подати соус.

Перша зірка та золоті горішки. Як 100 років тому святкували Різдво

Гриби, «запалені» по-п’ядицьки (Коломия)

Інгредієнти: 100 г опеньків, цибулина, 1-2 ст. ложки олії, 1 ст. ложка борошна, сіль.

Гриби помити, залити на ніч водою і зварити в тій же воді. Цибулю дрібно посікти і втушкувати на олії до прозорості, тоді додати посічені гриби і разом потушкувати, посолити за смаком. З борошна і олії приготувати засмажку, тоді влити відвар з грибів, прокип’ятити. Соус повинен бути густим.

Гарячий соус влити на тарілку, посередині розгорнути і накласти грибів, посипати нарізаною зеленою петрушкою. До грибів додати грінки хліба, натерті часником.

Квасоля по-городенківськи «колочена»

0,5 л квасолі, цибулина, 1-2 зубки часнику, 2-3 ст. ложки олії, сіль.

Помиту квасолю залити на ніч прокип’я­ченою водою, щоб набухла. Тоді зварити до готовності так, щоб вода википіла. Під кінець варіння посолити. Зварену квасолю розтерти в макітрі на пюре. Робити це швидко, щоб квасоля не охолола, додати за смаком розтовчений часник. Викласти до глибокого полумиска, помити дрібно нарізаною і присмаженою на олії до золотистого кольору цибулею. До квасолі подати підсмажені грінки з чорного хліба. Шкірку грінок натерти часником.

Авторка: Ольга Романська
Донат
Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Реклама партнерів:  

Comments are closed.