Майстриня з Глушкова, що на Городенківщині, Галина Гафійчук ось уже 23 роки збирає українську автентику. Нині в її колекції налічується близько 100 строїв з усієї України. А ще – жіночі прикраси, кераміка, ткацькі верстати й різноманітні старовинні побутові речі.
Крім того, пані Галина відтворює давні вишиті сорочки, робить гуцульські зґарди і проводить майстер-класи з плетіння різдвяного павука, пише Репортер.
Вишиванка – під курчатами
Давніми світлинами Галина Гафійчук захопилася ще зі школи. Спершу колекціонувала родинні фото. Навіть вдалося зберегти листи з фронту прадіда пані Галини. Та тоді вона ще не усвідомлювала потягу до старовини. А нині в музеї є чимала колекція ретро світлин з різних куточків України.
Всюди, куди їздила, старалася купити старі фото, – розповідає майстриня. – На них чітко видно, як правильно одягали той чи інший стрій. Адже часто в книжках матеріал подано про це неправильно.
Читайте: Магічні лампи. Що створила з чайного гриба франківська платформа Metalab (ФОТО)
На початку дев’яностих, перебуваючи в декреті, пані Галина почала вишивати на замовлення. А з часом зародилося бажання колекціонувати старовинний одяг. Їздила по селах й на різноманітні фестивалі в пошуках ексклюзивних речей.
Спершу, як пригадує жінка, переважно купляла лишень сорочки, а відтак доповнювала костюм плахтами і крайками. Бували випадки, коли приходилося рятувати раритетний одяг.
Приїжджаю в Снятинський район у пошуках автентичних речей. Питаю жіночку, чи немає часом збережених вишитих сорочок. А вона: «Маю, але кинула її в ящик до курчат». Можна лише уявити, в якому вона була стані. Доводилося ретельно й довго її відновлювати. Нині вона висить на одному з манекенів у музеї, – згадує Галина Гафійчук.
Як розповідає пані Галина, прикро коли родинна пам’ятка лежить на горищі чи будь-де в неналежному стані. Краще продати людині, яка вміє це цінувати й реставрувати, а головне – пам’ятка буде зберігатися в належних умовах.
Зберігання колекції – окремий клопіт
Згодом Галина Гафійчук вирішила відтворювати сорочки за давнім орнаментом. За 12 років вишила близько 150 сорочок. Окрім того, робить вона й гуцульські прикраси – зґарди. Раніше купувала розірвані коралі та збирала їх докупи, а тепер створює жіночі намиста із сучасного матеріалу за давніми зразками.
Читайте: У Франківську відбудеться 15 міжнародний фестиваль “Коляда на Майзлях”
Коли колекційних речей стало чимало, пані Галина почала замислюватися, де їх зберігати. Спершу мати виділила окрему кімнату. А після переїзду до власного будинку колекція майстрині зайняла чи не пів поверха.
Та це було незручно, – каже Галина Гафійчук. – Зберігання колекції – це окремий клопіт. Потрібна спеціальна температура, вологість, просушування. Тому сформувала повноцінний музей в окремому приміщенні, який мав слугувати мені на старість (сміється). Для ще кращого зберігання вкрай потрібні два потужні кондиціонери. Та поки, на жаль, на це не вистачає коштів.
Аби знали, яка насправді українська вишивка
За словами майстрині, всі вироби з колекції – її улюблені. Каже, вони – наче іграшки: яка найновіша, такою більше й тішишся. Але, звісно, найбільше Галина Гафійчук пишається рідними глушківськими вишитими сорочками.
Як розповіла жінка, Глушків був панським селом, і жінки швидко перейшли на сукні. Тому вишитих виробів збереглося мало. Родзинкою глушківської автентики в колекції пані Галини є стрічка місцевого Січового стрілецтва. Вона червоного кольору із жовтою вишивкою.
Оскільки на Городенківщині поки слабо розвинений туризм, відвідувачів музею «Етноскриня» бракує. Завжди рада Галина Гафійчук учням, адже хоче передавати свої знання підростаючому поколінню.
Намагаюся розвинути в дітей культурний смак. Щоб вони знали, яка насправді українська вишивка. А не те, що пропонує нині ринок, – говорить майстриня. – Також звертаю увагу відвідувачів на українську символіку у вишивці й ткацтві. До прикладу, маю в колекції сорочки з тризубами або поєднання синьо-жовтих кольорів. Є скатертини і фартухи з тризубами. Цікавим є й зображення левів. Це символ возз’єднання ЗУНР та УНР.
Акцентувати на символіці підштовхнули жінку переселенці з Києва, які деякий час мешкали в її будинку. Вони були шоковані, як можна вміло зберігати старовинні речі.
Дуже важливо берегти нашу українську автентику, – каже колекціонерка, – а також відтворювати орнаментику, притаманну українській вишивці. Мрію з часом оцифрувати колекцію, зробити паспортизацію того чи іншого виробу. Також у планах створити власний сайт, де б охочі мали змогу переглядати мою колекцію.
Павук – як символ Різдва
Крім вишивання і створення прикрас, Галина Гафійчук вправно плете й солом’яного павука. Його в українських традиціях, як і дідуха, вважають символом Різдва. Адже, як розповідає майстриня, за християнськими переказами саме павуки виткали новонародженому Дитяті покривало. А ще існує повір’я, що, постоявши під павуком, можна позбутися негативної енергії.
Тому щороку пані Галина проводить на Катерини вечорниці, де навчає охочих цьому мистецтву. Торік таке дійство, яке було доволі масштабним, мисткиня присвятила своєму дядьку Василю Регушу. Саме йому жінка завдячує таланту плетіння різдвяного павука і саме з ним часто влітку заготовлювала для цього солому.
Як розповідає Галина Гафійчук, солому краще брати із жита, бо там велике стебло. Нині, на жаль, з цим проблема, бо фермери останнім часом сіють низькорослу пшеницю чи ячмінь. Тому майстриня часто використовує паперові еко-трубочки, які дуже нагадують солому.
Нещодавно довідалася, що різдвяного павука плів і мій прадід. Напевне, потяг до творчості передається генетично, – каже Галина Гафійчук.
Авторка: Юлія Марцінів
