Видавництво «П’яний корабель» оголосило про передпродаж щоденника останніх років життя Чарльза Буковскі «Капітан пішов на обід, корабель захопили матроси».
Передпродаж триватиме до 15 грудня включно. Ціна видання за умовами передпродажу — 200 грн, повна ціна — 280 грн.
Над виданням працювали: Христина Михайлюк – переклад, Євген Самборський – оформлення, Мірек Боднар – редактор перекладу, Ярослав Довган – редактор, Алла Журава – коректура, Денис Овчар – верстка.
Видавництво «П’яний корабель» розпочали у липні 2015 року Христина Михайлюк та Мірек Боднар. Назву для видавництва запозичили у французького поета Артура Рембо.
Видавці ставлять собі за мету відкривати україномовному читачеві маловідомих культових літераторів. Реалізацію задуманого розпочали з видання збірки одного із найзагадковіших і найконтроверсійніших польських поетів ХХ століття Рафала Воячека. В грудні минулого року франківське видавництво “П’яний корабель” видало найповніше зібрання українською мовою текстів Джима Моррісона «Американська молитва».
Для замовлення книжки потрібно заповнити форму за посиланням bit.ly/2NZBfmv.
Чарльз Буковскі. Капітан пішов на обід, корабель захопили матроси (фраґмент перекладу з ресурсу приватної премії METAPHORA):
Джерело:Charles Bukowski. The Captain is Out to Lunch and the Sailors Have Taken Over the Ship. – New York: Ecco, 2002
29.08.1991, 22:55
“Сьогодні на іподромі мляво, моє кляте життя бовтається на гаку. Я там кожен день. Я ні з ким там не спілкуюсь, тільки з персоналом. Напевно, в мене якийсь розлад. Сароян просрав усе на іподромі, Фанте — в покер, Достоєвський — за рулеткою. І насправді річ не в грошах, поки вони в тебе не закінчилися. Один мій азартний знайомий якось сказав: «Мені все одно, виграю я чи програю, я просто хочу грати». Я більше поважаю гроші. Майже все життя у мене їх було дуже мало. Я знаю, що таке лавка в парку і стукіт домовласника. З грошима є тільки два погані варіанти: або їх забагато, або їх замало.
Думаю, завжди знайдеться щось, чим ми захочемо себе мучити. А на іподромі ти зближуєшся з іншими людьми, відчуваєш відчайдушну темряву і те, як легко вони здаються їй і припиняють боротися. Натовп на іподромі — це світ в мініатюрі, життя, шліфоване смертю і програшем. Ніхто не виграє́ остаточно, ми просто шукаємо відстрочки, миті поза блискучою мішурою. (От гівно, запалений кінчик сиґарети обпік мені палець, коли я розводився про цю безпросвітність. Це мене пробудило, витягло із сартрівського стану!) Чорт, нам потрібен гумор, нам треба сміятися. Я звик більше сміятися, я звик всього робити більше, окрім як писати. Тепер я пишу, і пишу, і пишу, чим старіший я стаю, тим більше я пишу, танцюю зі смертю. Гарне шоу. І мені здається, що я пишу добре. Одного дня вони скажуть: «Буковскі мертвий», — і тоді мене по-справжньому відкриють і порозвішують по смердючих яскравих ліхтарних стовпах. І що? Безсмертя — це тупа вигадка живих. Бачите, що робить іподром? Він змушує рядки котитися. Блискавка і везіння. Спів останного синього птаха. Все, що я кажу, добре звучить, бо я граю, коли пишу. Багато хто надто обережний. Вони вчаться, вони вчать і вони програють. Умовність позбавляє їх їхнього вогню.
Тепер я почуваюся краще, тут, наверху, на цьому другому поверсі з «Макінтошем». Моїм корешем.
А по радіо грає Малер, він ковзає з такою легкістю, сильно ризикуючи, інколи й це потрібно. Потім він затягує у довгі потужні підйоми. Дякую, Малере, я твій боржник і ніколи не зможу з тобою розрахуватися.
Я забагато курю, я забагато п’ю, але я не можу забагато писати, воно просто продовжує прибувати, і я прошу ще, і воно надходить і змішується з Малером. Інколи я навмисно себе зупиняю. Я кажу, почекай хвилинку, піди поспи чи подивись на своїх дев’ятьох котів, чи посиди зі своєю дружиною на дивані. Ти або на іподромі, або з «Макінтошем». І тоді я зупиняюся, тисну на гальма, припарковую цю кляту машину. Люди казали, що моя писанина допомогла їм вижити. Мені теж. Писанина, коні, дев’ять котів.
Тут є невеликий балкон, двері відчинені, і я можу бачити вогні автомобілів на південній Гарбор-фрівей, вони ніколи не зупиняються, той сувій вогнів, далі і далі. Всі ті люди. Що вони роблять? Про що вони думають? Всі ми помремо, всі, який цирк! Тільки це одне мало б змусити нас любити одне одного, але не змушує. Нас залякують і здавлюють дрібниці, нас з’їдає ніщо.
Продовжуй, Малере! Ти зробив цю ніч чудесною. Не зупиняйся, скурвий сину! Не зупиняйся!”
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.