Досвід карантину. Що робили в ізоляції творчі люди Прикарпаття

Карантин, хочеться вірити, добігає до завершення, і залишиться в пам’яті багатьох творчих людей як найдивніші місяці життя, коли, віддані на поталу фатуму, імунітету та собі, могли не тільки переосмислювати пріоритети й цінності власного життя, й робити багато справ, до яких раніше не доходили руки.

Тож як провели карантин творчі люди Прикарпаття, що читали й писали, чим заповнювали свої дні та ночі, як часто до них залітали на каву пегаси і на чай музи? Нашим респондентам ми задали ось такі три простенькі запитання:

1. Що ви читали під час карантину?
2. Що писали?
3. Який найбільший позитивний досвід з нього винесли?

І отримали такі відповіді, пише Репортер.

Василь Андрушко, поет, маляр, скульптор

1. Я себе вважаю добрим читачем, свого часу я прочитав багато. А за період карантину майже нічого не читав, хіба що під настрій перечитував поезію,  маю багату бібліотеку поетичних збірок, і Біблію. Єдина книжка, яку прочитав повністю – це «Маг» Джона Фаулза.
2. Під час карантину пішли вірші. Написав майже десяток поезій, намалював три живописні полотна, ще два доробляю. Як не дивно, це виявився дуже продуктивний період.
3. Мав багато часу на творчість. Приходив у майстерню десь в обід і опівночі йшов додому. Було багато спілкування телефоном, та й в гості в майстерню приходили на каву. Зрозумів, як спілкування багато важить і наскільки ми його прагнемо, коли здається, що починаємо втрачати.

Світлана Бреславська,  письменниця, перекладачка з польської, голова Івано-Франківської організації Національної спілки письменників

1. Можливо, здивую, але й перелік книжок, які мене супроводжують в цей «медитативний» період, теж відповідний: «Бізарні оповідання» Ольги Токарчук (мовою оригіналу), збірка оповідань Франца Кафки, дві повісті Йозефа Рота («Йов» і «Фальшива вага») в чудовому перекладі Юрка Прохаська, «Арканум» Юрія Винничука, «В інші часи» Соми Морґенштерна в перекладі Галини Петросаняк. Зараз дочитую збірку оповідань Френсіса Скотта Фіцжеральда і очікую Новою поштою книжки Орасіо Кіроґи, Еріка-Емманюеля Шмітта і роман Василя Добрянського «Помилка капітана Жеграя».
2. На жаль, необмеженість вільного часу не сприяє стовідсотковій концентрації на творчості, оскільки замкнутий квартирний простір постійно відволікає на якісь побутові справи. Часто саме настрій розбалансовує внутрішню дисципліну і написати вдається не так багато, як планувалося. Проте, на сьогодні в моєму доробку вже є три нові новели, дві рецензії, переклади з польської мови двох поетичних добірок і завершений переклад оповідання Ольги Токарчук «Зелені діти».
3. Попри те, що я за натурою – інтровертка і противниця різноманітних масових заходів (фестивалів, народних гулянь та ін.), в такому агресивному обмеженні волі, яке нам доводиться переживати, мало вбачаю позитивного. Як, власне, й не бачу загалом позитиву в українській суспільно-політичній ситуації. Щоб не заглиблюватися в депресивні стани, намагаюся сприймати реальність, як можливість медитативного осмислення особистих життєвих подій, їх причинно-наслідкових зв’язків. Хоча, я переконана, що для письменника не може бути проблемою самоізоляція: творення власних світів потребує аскетичного самозаглиблення, інакше з-під пера виходить не література, а белетристика.

Василь Добрянський, письменник

1.  О, тут особливий цимес. Перечитав книги: Богдан Коломійчук «Готель Велика Пруссія»; Тесс Геррітсен «Грішна»; Василь Шкляр «Характерник»; Наталія Дурунда «Зрада»; Тетяна П`янкова «Чужі гріхи»; Мартин Якуб «Мертві моделі». Ще добрий десяток книг чекають своєї черги. Склалося так, що з початком карантину у мене різко збільшилося роботи. Як член журі Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» читаю романи, що вийшли у фінал. Всього їх 18. Це, до речі, великий об’єм текстів, які слід прочитати уважно й об’єктивно оцінити. Знаю, як конкурсанти чекають результатів, тож не можу їх підвести. «Коронація слова» буде підбивати підсумки влітку. В якій формі, покаже час. Але переможці неодмінно будуть визначені й нагороджені. Це двадцятий, ювілейний, рік існування конкурсу.

2. Закінчую новий трилер під назвою «Мутація». Тільки не подумайте, що роман на злобу дня – не про карантин. Ні, це кримінальний роман про вбивство відомої поетеси в провінційному містечку. Слідство веде журналіст столичного видання разом з місцевими поліцейськими. А чому «Мутація»? Бо вбивця підкидає на місцях злочинів символи, якими користуються фахівці генетичної психології. Витоки злочинів ведуть до автокатастрофи, що сталася чверть століття тому. Заінтригував? Чекайте на друк.
3. Не знаю. Про досвід будемо говорити потім, коли вийдемо з цієї неприємної ситуації. У романі «Мутація» один з героїв говорить: «Не можна змінити те, що відбулося. Треба шанувати те, що збереглося». Ми мусимо зберегти все те найкраще, що є в наших душах, не озлобитися, вийти у завтра м’якішими, уважнішими, добрішими. Такі випробування відкривають людей. Це особливо прикро дивитися, як дехто рве наживу в аптеках, в магазинах, в лікарнях, прости, Господи, на найдорожчому – людському житті. Ми повинні ставитися гидливо до таких рвачів.

Володимир Єшкілєв, письменник

1. Перечитую Пруста. Дочитав Колма Тойбіна  «Майстер». А ще незле зайшов Харукі Муракамі «Вбивство командора». Порадував Ендрю Рідкер. Його роман «Альтруїсти», як на мій смак, один з найцікавіших мейнстрімних дебютів останніх років. З нон-фікшн: не без користі для світогляду прочитав «Теорію каст і ролей» Алекса Крола, одного з гуру Силіконової долини. Ну й тихі лісні мешканці не забуті. «Таємниче життя грибів» Роберта Хофріхтера додало дечого суттєвого до моїх знань про мікозне царство.
2. Під час карантину завершив роботу над другим романом з трилогії «Прокляті гетьмани» – «Каїн». Як і в першому романі трилогії, «Унії», сюжет «Каїна» розгортається на тлі європейського цивілізаційного зламу середини XVII ст. Зараз в роботі новий роман, герої якого живуть і діють у наші дні. А ще добре пишуться есеїстка і драматургія. Але, чесно кажучи, не думаю, що таке «креативне ралі» якось зв’язане з карантином. Весна в мене, зазвичай, продуктивна. Особливо квітень.
3. Обмеження свободи пересування та комунікації навряд чи здатні розширити мій досвід. Як негативний, так і позитивний. Ще у 2003 році, проектуючи на близьке майбутнє досвід спалаху так званої «атипової пневмонії», намагався уявити перебіг коронавірусної епідемії. Багато в чому той прогноз збувся. Окрім, можливо, дивовижно контраверсійної, міфогенної та істеричної реакції суспільства на таку регулярну й, в принципі, звичну для людства річ, як пошесть.

Іванна Стефʼюк (Олещук ), поетка, наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»

1. Десь близько тридцяти, важко назвати точну кількість. Серед тих, які по-особливому резонували під час прочитання – «Стежками минулого» (сестринські спогади Євгенії Нагірняк та Михайлини Баран), «Менталітети» Ростислава Чопика, «Сам в океані» Слави Курилова, «Там, де не колеться трава» Галини Хоткевич, практично настільними стали книги «Гуцульська спадщина» Івана Сеньківа та «Полотняний літопис України» . По суті, за увесь карантин єдине, куди я виходила – це в продуктовий магазин і на пошту за новими книгами – ото й усе.
2. Близько 40 статей (переважно – науково-популярні). Причому половина з них – за заготовками, решта написані з нуля, матеріал підбирала та аналізувала уже на карантині. Коли я зрозуміла, що залишатися з думками наодинці – дуже небезпечно, вдарилася в роботу. Дописала дві книги (також науково-популярні, одна стосується покутської діаспоріани, інша – традиційної культури Буковини). Впорядкувала збірку поезій. Порозбирала «хвости». Навчилася робити нормальні кучері. Почала писати гуцульські образки, всі вони поєднуються темою «страви дитинства» і приємно здивувалася, який це викликало резонанс. Порахувала, скільки приблизно часу в день я займаюся наукою і літературою – від 14-ти годин і більше, все залежить, наскільки «тримає» тема. Стараюся статтю зразу ж оприлюднювати (після вичитки) – на офіційному сайті Центру культури Буковини, де працюю, а також у всеукраїнських виданнях «Золота Пектораль», «Творча еліта України», «Жінка-українка», «Майдан, також дуже гарно співпрацювали з газетою «Снятинська вежа» у період карантину. Коли сіла впорядковувати список публікацій, аж сама собі не повірила. Дуже хочеться повернутися до звичного життя з експедиціями, виступами, та зрештою – просто кінними прогулянками чи відпочинком на природі. А ця пора – за неї також вдячна Богові, це одночасно і  випробування, і повне перезавантаження. Переоцінка всього.
3. До карантину слово «мотивація» я вважала абстрактним. Тобто мені важлива була підтримка і віра в те, що я роблю, але це ніколи не було єдиною рушійною силою, поки все не зупинилося. А ще зрозуміла, що я забагато речей відкладала «на потім». Звідки взялася така кількість статей? Із заготовок, в які я вклала стільки сил і енергії в різний час, і вони би припадали пилом ще незрозуміло скільки. Я їх просто відклала, так і не дописавши. Ця пора була генеральним прибиранням у моєму житті і в моїй голові, і так – певно, саме така Божа воля і це було потрібно.

Підготувала Марія Микицей