Карантин, хочеться вірити, добігає до завершення, і залишиться в пам’яті багатьох творчих людей як найдивніші місяці життя, коли, віддані на поталу фатуму, імунітету та собі, могли не тільки переосмислювати пріоритети й цінності власного життя, й робити багато справ, до яких раніше не доходили руки.
Тож як провели карантин творчі люди Прикарпаття, що читали й писали, чим заповнювали свої дні та ночі, як часто до них залітали на каву пегаси і на чай музи? Нашим респондентам ми задали ось такі три простенькі запитання:
- Що ви читали під час карантину?
- Що писали?
- Який найбільший позитивний досвід з нього винесли?
І отримали такі відповіді, пише Репортер.
Василь Андрушко, поет, маляр, скульптор
- Я себе вважаю добрим читачем, свого часу я прочитав багато. А за період карантину майже нічого не читав, хіба що під настрій перечитував поезію, маю багату бібліотеку поетичних збірок, і Біблію. Єдина книжка, яку прочитав повністю – це «Маг» Джона Фаулза.
- Під час карантину пішли вірші. Написав майже десяток поезій, намалював три живописні полотна, ще два доробляю. Як не дивно, це виявився дуже продуктивний період.
- Мав багато часу на творчість. Приходив у майстерню десь в обід і опівночі йшов додому. Було багато спілкування телефоном, та й в гості в майстерню приходили на каву. Зрозумів, як спілкування багато важить і наскільки ми його прагнемо, коли здається, що починаємо втрачати.
Світлана Бреславська, письменниця, перекладачка з польської, голова Івано-Франківської організації Національної спілки письменників
- Можливо, здивую, але й перелік книжок, які мене супроводжують в цей «медитативний» період, теж відповідний: «Бізарні оповідання» Ольги Токарчук (мовою оригіналу), збірка оповідань Франца Кафки, дві повісті Йозефа Рота («Йов» і «Фальшива вага») в чудовому перекладі Юрка Прохаська, «Арканум» Юрія Винничука, «В інші часи» Соми Морґенштерна в перекладі Галини Петросаняк. Зараз дочитую збірку оповідань Френсіса Скотта Фіцжеральда і очікую Новою поштою книжки Орасіо Кіроґи, Еріка-Емманюеля Шмітта і роман Василя Добрянського «Помилка капітана Жеграя».
- На жаль, необмеженість вільного часу не сприяє стовідсотковій концентрації на творчості, оскільки замкнутий квартирний простір постійно відволікає на якісь побутові справи. Часто саме настрій розбалансовує внутрішню дисципліну і написати вдається не так багато, як планувалося. Проте, на сьогодні в моєму доробку вже є три нові новели, дві рецензії, переклади з польської мови двох поетичних добірок і завершений переклад оповідання Ольги Токарчук «Зелені діти».
- Попри те, що я за натурою – інтровертка і противниця різноманітних масових заходів (фестивалів, народних гулянь та ін.), в такому агресивному обмеженні волі, яке нам доводиться переживати, мало вбачаю позитивного. Як, власне, й не бачу загалом позитиву в українській суспільно-політичній ситуації. Щоб не заглиблюватися в депресивні стани, намагаюся сприймати реальність, як можливість медитативного осмислення особистих життєвих подій, їх причинно-наслідкових зв’язків. Хоча, я переконана, що для письменника не може бути проблемою самоізоляція: творення власних світів потребує аскетичного самозаглиблення, інакше з-під пера виходить не література, а белетристика.
Василь Добрянський, письменник
- О, тут особливий цимес. Перечитав книги: Богдан Коломійчук «Готель Велика Пруссія»; Тесс Геррітсен «Грішна»; Василь Шкляр «Характерник»; Наталія Дурунда «Зрада»; Тетяна П`янкова «Чужі гріхи»; Мартин Якуб «Мертві моделі». Ще добрий десяток книг чекають своєї черги. Склалося так, що з початком карантину у мене різко збільшилося роботи. Як член журі Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» читаю романи, що вийшли у фінал. Всього їх 18. Це, до речі, великий об’єм текстів, які слід прочитати уважно й об’єктивно оцінити. Знаю, як конкурсанти чекають результатів, тож не можу їх підвести. «Коронація слова» буде підбивати підсумки влітку. В якій формі, покаже час. Але переможці неодмінно будуть визначені й нагороджені. Це двадцятий, ювілейний, рік існування конкурсу.
- Закінчую новий трилер під назвою «Мутація». Тільки не подумайте, що роман на злобу дня – не про карантин. Ні, це кримінальний роман про вбивство відомої поетеси в провінційному містечку. Слідство веде журналіст столичного видання разом з місцевими поліцейськими. А чому «Мутація»? Бо вбивця підкидає на місцях злочинів символи, якими користуються фахівці генетичної психології. Витоки злочинів ведуть до автокатастрофи, що сталася чверть століття тому. Заінтригував? Чекайте на друк.
- Не знаю. Про досвід будемо говорити потім, коли вийдемо з цієї неприємної ситуації. У романі «Мутація» один з героїв говорить: «Не можна змінити те, що відбулося. Треба шанувати те, що збереглося». Ми мусимо зберегти все те найкраще, що є в наших душах, не озлобитися, вийти у завтра м’якішими, уважнішими, добрішими. Такі випробування відкривають людей. Це особливо прикро дивитися, як дехто рве наживу в аптеках, в магазинах, в лікарнях, прости, Господи, на найдорожчому – людському житті. Ми повинні ставитися гидливо до таких рвачів.
Володимир Єшкілєв, письменник
- Перечитую Пруста. Дочитав Колма Тойбіна «Майстер». А ще незле зайшов Харукі Муракамі «Вбивство командора». Порадував Ендрю Рідкер. Його роман «Альтруїсти», як на мій смак, один з найцікавіших мейнстрімних дебютів останніх років. З нон-фікшн: не без користі для світогляду прочитав «Теорію каст і ролей» Алекса Крола, одного з гуру Силіконової долини. Ну й тихі лісні мешканці не забуті. «Таємниче життя грибів» Роберта Хофріхтера додало дечого суттєвого до моїх знань про мікозне царство.
- Під час карантину завершив роботу над другим романом з трилогії «Прокляті гетьмани» – «Каїн». Як і в першому романі трилогії, «Унії», сюжет «Каїна» розгортається на тлі європейського цивілізаційного зламу середини XVII ст. Зараз в роботі новий роман, герої якого живуть і діють у наші дні. А ще добре пишуться есеїстка і драматургія. Але, чесно кажучи, не думаю, що таке «креативне ралі» якось зв’язане з карантином. Весна в мене, зазвичай, продуктивна. Особливо квітень.
- Обмеження свободи пересування та комунікації навряд чи здатні розширити мій досвід. Як негативний, так і позитивний. Ще у 2003 році, проектуючи на близьке майбутнє досвід спалаху так званої «атипової пневмонії», намагався уявити перебіг коронавірусної епідемії. Багато в чому той прогноз збувся. Окрім, можливо, дивовижно контраверсійної, міфогенної та істеричної реакції суспільства на таку регулярну й, в принципі, звичну для людства річ, як пошесть.
Іванна Стефʼюк (Олещук ), поетка, наукова співробітниця Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини, кураторка етнографічного проєкту «Спадщина»
- Десь близько тридцяти, важко назвати точну кількість. Серед тих, які по-особливому резонували під час прочитання – «Стежками минулого» (сестринські спогади Євгенії Нагірняк та Михайлини Баран), «Менталітети» Ростислава Чопика, «Сам в океані» Слави Курилова, «Там, де не колеться трава» Галини Хоткевич, практично настільними стали книги «Гуцульська спадщина» Івана Сеньківа та «Полотняний літопис України» . По суті, за увесь карантин єдине, куди я виходила – це в продуктовий магазин і на пошту за новими книгами – ото й усе.
- Близько 40 статей (переважно – науково-популярні). Причому половина з них – за заготовками, решта написані з нуля, матеріал підбирала та аналізувала уже на карантині. Коли я зрозуміла, що залишатися з думками наодинці – дуже небезпечно, вдарилася в роботу. Дописала дві книги (також науково-популярні, одна стосується покутської діаспоріани, інша – традиційної культури Буковини). Впорядкувала збірку поезій. Порозбирала «хвости». Навчилася робити нормальні кучері. Почала писати гуцульські образки, всі вони поєднуються темою «страви дитинства» і приємно здивувалася, який це викликало резонанс. Порахувала, скільки приблизно часу в день я займаюся наукою і літературою – від 14-ти годин і більше, все залежить, наскільки «тримає» тема. Стараюся статтю зразу ж оприлюднювати (після вичитки) – на офіційному сайті Центру культури Буковини, де працюю, а також у всеукраїнських виданнях «Золота Пектораль», «Творча еліта України», «Жінка-українка», «Майдан, також дуже гарно співпрацювали з газетою «Снятинська вежа» у період карантину. Коли сіла впорядковувати список публікацій, аж сама собі не повірила. Дуже хочеться повернутися до звичного життя з експедиціями, виступами, та зрештою – просто кінними прогулянками чи відпочинком на природі. А ця пора – за неї також вдячна Богові, це одночасно і випробування, і повне перезавантаження. Переоцінка всього.
- До карантину слово «мотивація» я вважала абстрактним. Тобто мені важлива була підтримка і віра в те, що я роблю, але це ніколи не було єдиною рушійною силою, поки все не зупинилося. А ще зрозуміла, що я забагато речей відкладала «на потім». Звідки взялася така кількість статей? Із заготовок, в які я вклала стільки сил і енергії в різний час, і вони би припадали пилом ще незрозуміло скільки. Я їх просто відклала, так і не дописавши. Ця пора була генеральним прибиранням у моєму житті і в моїй голові, і так – певно, саме така Божа воля і це було потрібно.
Підготувала Марія Микицей
Comments are closed.