Людмила Досінчук «Мені сорочку мати вишивала, неначе долю хрестиком вела» — співає Світлана Канюк.Справді, кажуть, яка в тебе сорочка, така й твоя доля. Колись, може, так і було. Бо кожна дівчина собі чи коханому сама сорочку вишивала, щоб була й до душі, і до тіла. Обираючи орнамент, вишивальниця знала, що кожен символ — своєрідне позначення чогось, і, таким чином, жінка створювала власний оберіг, що мав стояти на сторожі її щастя. Вишита сорочка була тоді чимось аж надто цінним, майже святим.
Десь приблизно 6?7 років тому одягти вишиванку для підлітка було все одно, що одягти у школу валянки. Все робилося з примусу при надзвичайно великій потребі. Може, українське після стількох років «інтерідентифікації» ще не прижилося?
Зараз навпаки. Вишиванку люблять. Часто-густо це лише одна з тенденцій теперішньої моди. Однак, чи можна говорити про особистісну значущість її, про приписувану колись святість? Зле, звичайно, проте, думається, що вишита сорочка стає річчю буденнішою, стає одним з елементів щоденного побуту. Модно, не суперечу. А ще зараз модно носити речі в яскравих кольорах. Може, вишиємо сорочку на зеленому? Бо що тепер модно, те використовують найбільше. Тому й зустрічаються так часто хлопці та дівчата в українських вишиванках… і (парадокс!) в джинсах. Модно… Та й видно зразу, що любиш українське. Але, йдучи вулицею, зустрічаючи людей у вишиванках і без, на запитання: «Коли і чому Ви одягаєте вишиванку?» отримувала відповідь далеко не націоналістського характеру.
Оксана, 28 років, м. Львів:
—?Ніколи не одягаю, бо не маю куди. Якби йшла кудись на врочистий виступ, одягла б.
Володимир, 19 років, м. Івано-Франківськ:
—?Тепер ніколи, бо у мене її немає. Замала стала. А раніше одягав часто. Свято чи будень. Все залежало від настрою. Зараз хочу сорочку з льону, вишиту білими нитками.
Мар’яна, 22 роки, Рожнятівський р-н:
—?За традицією, одягаю, коли виконую роль дружки нареченої. На виступи одягаю, на День Незалежності на дискотеку. Так круто!
Євгенія, 25 років, м. Івано-Франківськ:
—?У мене немає вишиванки, і я ніколи не носила її.
Оксана, 22 роки, Калуський р-н:
—?Мій фінансовий стан не дозволяє придбати таку річ. Вважаю, що вишиванка — модний аксесуар, оскільки це здебільшого ручна робота. Вишиванка завжди буде актуальною. А я, як і будь-яка жінка, вірю у прикмети. Тому приємно і корисно носити на собі якийсь оберіг.
Михайло, 29 років, м. Івано-Франківськ:
—?Зараз не ношу взагалі. А раніше у мене була вишиванка в індійському стилі. Я одягав її на дискотеки. А до тих, хто носить вишиванку, ставлюся навіть дуже позитивно.
Цінна вишиванка і тепер. Не тому, що ніде немає, а тому що надто дорого коштує. Речовий ринок пропонує нам від 150 грн. за таку річ; магазини українських сувенірів — не менше трьох сотень. Звісно, можна й дешевше. Зробити самому. Для цього у кравецьких магазинах продаються спеціальні стрічки з псевдовишивкою. Але ж і вишиванка з їх використанням буде псевдовишиванкою, буде пародією на те, що так сильно любили й святили наші дідусі-бабусі. Можна вишити, як і колись, самому. Однак, знов халепа. Наша молодь вечори присвячує дискотекам, а не вишиванню. Не навчилися хотіти. Бо хрестиком виводити вміють, треба ще бажання. А його нема. От і виходить у нас так. Ніби й українець, ніби й традиції бережеш, ніби й любиш. Все ніби. Все якось так не будь-як, о просто поверхнево…
