Микола Волков У четвер, 8 травня, в рамках святкування 1020?річчя Хрещення Київської Русі у Калуші відбувся концерт за участі гуртів «С.?К. А. Й.», «Гетьмани», «Брати Карамазови», «ДДТ». Журналіст «Репортера» перед концертом та під час нього поспілкувався з одним з найвідоміших музикантів сучасності, солістом легендарного «ДДТ» Юрієм Шевчуком.
—?Юрію, чому святкування 1020?річчя Хрещення Київської Русі поєднано з рок-музикою?
—?Для мене і для нашої групи велика честь грати на цих концертах. Ви знаєте, я довго думав саме над цим питанням, чи буде це тонко і точно, рок-музика, церква… Я подумав, що це правильно. Дуже багато і в Росії, і в Україні невіруючої молоді. Якщо одне слово «застрягне» в голові в тієї чи іншої молодої людини про те, що світ і смисл життя — це не тільки придбання матеріального, вже буде добре. Не сто п’ятдесят холодильників роблять людину щасливою, а розуміння того, що вона є творцем, деміургом, що в неї є душа і вона вічна. Це дуже важливо.
—?До цього подібні спільні з церквою концерти були?
—?Ми з дияконом Андрієм Кураєвим в Петербурзі вперше зробили фестиваль «Рок до неба». Це було років п’ять тому, і він дуже добре вийшов. Прийшло дуже багато молоді, і багато з нею говорилося, і рок-музиканти грали. Це вибір, адже немає ні поганої, ні доброї музики. Серед рок-музикантів є люди, які співають не будемо дарма говорити, про що. Але творчість залежить від того, що ти в неї вкладаєш. Якщо це любов до людини, якщо ти ставиш якійсь животрепетні питання, то творчість буде по-справжньому вартісною…
—?Чим для Вас є рок-музика?
—?Для мене рок-музика це перш за все свобода. Це пошук світовідчуття, правда-неправда, війна-мир, любов?ненависть. Оці питання, на мій погляд, підіймає рок-музика. Вона підіймає проблеми не «спати чи не спати?», навколо якої крутиться попса, а «бути чи не бути?». Це те, що ставить мистецтво, театр, симфонічна музика, класика, література. Рок-музика, як на мене, ставить саме це питання.
Чому зараз таке засилля попси, гламуру, реклами матеріального світу? «Май гроші і будеш щасливим», а щасливим так і не будеш. І ми, хто прожив трохи на цій землі, говоримо про це з молоддю і в Росії, і в Україні.
—?Вам не дозволили виступати в обласному центрі, Івано-Франківську. Чи чули про різні розмови з приводу цього перед концертом?..
—?Звичайно, чув. Наприклад, вчора два чудаки говорили, що «приїхали москалі, хочуть відібрати нашу землю». Ну, звичайно, це смішно, хлопці. В Росії стільки землі і так мало народу! Так що приїжджайте краще до нас! В нас же там повно китайців. Я не знаю, це просто дурість, просто смішно. Я вам скажу щиро, дуже легко критикувати, навіть співати про те, які всі погані. А от написати дійсно сильну пісню про добро дуже важко. До добра дуже важко дійти через всі ці перепони зла. Добро має бути вистраждане.
—?Як Ви взагалі ставитесь до політики?
—?В Росії є багато політиків, політтехнологів, які мені не подобаються, які багато говорять на Україну. Мені це страшенно не подобається, і я теж пишу статті про це. Ну не можна так. Що буде через сто років? Я на кожному концерті говорю, що оті всі Глєби Павловські відлетять у світ інший, а народи ж залишаться. Чи будемо ми чужими, а чи рідними? Але я в політиці взагалі не беру участі. Коли нас запрошують грати на якомусь урядовому святі, ми завжди відмовляємося. Ми намагаємося не рекламувати всіляку погань. Для мене рок-музика як свята вода. Одного священика я спитав: «Ви раніше на бас-гітарі грали, а тепер є священиком. Чому?» «Тому, що рок-музика є чесною і бути священиком є чесно». Думаю, прекрасна відповідь.
—?Як Ви, людина з українським прізвищем, ставитесь до України?
—?В мене та моїх друзів до України дуже теплі відчуття. Наш барабанщик Доценко звідси, моя сім’я звідси, в родині і татари є, взагалі мій заміс «крутий». Мій дідо був розстріляний на лісоповалі під Красноярськом у 1937?му році, і ми теж постраждали, як багато інших родин, і для нас це дуже святе. Я був на війнах, я бачив, як національності один одному розпорюють животи, це жахливо. Дуже важливо, щоб ми жили в мирі і поважали один одного. Немає ні молодших братів, ні старших, є великі народи. Ми не хочемо зла, і тому ми тут, тільки тому.
—?Як справи з вірою у вашій групі?
—?Скажу чесно, у нас не всі хрещені, але в нас демократія. Я підозрюю, що дехто є таємним буддистом. Що в цьому такого? Ми сперечаємося, дискутуємо, і це нормально. Віра — це ж абсолютно інтимні почуття. Я про це взагалі не люблю говорити, тому що вважаю, що не маю на це права. Ці речі дуже тонкі, це як іти по мінному полю.
—?Раніше багато ваших пісень сприймались як протест. А зараз?
—?Зараз ми теж протестуємо. Мені багато не подобається з того, що твориться в Росії, але зараз я не хочу про це говорити. На цих концертах ми говоримо про добро, про любов. А так, можете почитати російські газети, я там багато говорю і пишу про ситуацію в Росії. Я ходив і на «марш незгідних». Ми і на Майдані виступали, бо то був народний рух. Тоді я говорив і з «голубими», і з «помаранчевими», але я теж казав, що революцію роблять одні, а плодами користуються інші… Так само я стояв і в 1991 році, рубався на барикадах. У нас же зараз теж, здавалось би, демократія, свобода, а гаєчки так непогано закрутили. І взагалі, знаєте, я такий старий дисидюга…
—?Що зараз для Вас головне?
—?В мене є улюблений вислів. Один поет сказав: «Людино, не забувай про істинний масштаб існування». Я це написав у себе на дверях в селі. Хоч я і народився на Колимі, але дуже люблю свою Батьківщину. Що політики? Скільки їх було! А нам треба не забувати про істинний масштаб існування. Як каже диякон Андрій Кураєв, що більше, море чи стакан води? Всі кричать: «Море!», а Кураєв каже: «Стакан води, тому що море пересохне, а стакан води ви можете дати хворому і ця вода залишиться з вами назавжди». Тобто ми працюємо на такому рівні. Це дуже важливо.
