Культура

Обережно – Тартюф

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Євгенія Ступ’як Івано-Франківський облмуздрамтеатр 31 травня виніс на розгляд глядачів прем’єру знаменитої комедії в режисурі Миколи Яремківа. «Тартюф» – п’єса, яку Мольєр написав у 1664 році. Вона поставлена майже всіма театрами світу. Тепер дійшла черга і до Франківська.

Дія відбувається у Парижі ХVII століття, в часи правління Людовіка XIV. На франківській сцені декораціями дому буржуа Оргона слугують чотири величезні картинні рами, які виконують ролі і дверей, і лавок. У п’ятій – центральній рамі – портрет короля.

Гасне світло. З’являється Тартюф (Андрій Луценко). Зі старовинним канделябром у руці він пересуває ці рами, ніби перемішуючи весь уклад, який до цього часу панував у сім`ї. Потім надовго зникає зі сцени
Спочатку глядача так би мовити вводять у курс справи. Мати Оргона, пані Пернель (Терезія Перета), вичитує домочадців за їхні дрібні буржуазні вади. Вона, як ї її син, вірить у святість Тартюфа. Найбільше протистоїть їй покоївка Доріна, у виконанні Жанни Добряк-Готв`янської. Гостра на язик служниця, здається, не звертає уваги на ієрархію в родині. Доріна співає і витанцьовує, як звичайна служниця, високо задираючи поли сукні. Спочатку саме вона видається центральним персонажем – вичитує Оргону за безглузду довіру, напоумляє його доньку Мар’яну противитися волі батька та будує хитромудрі плани по виселенню Тартюфа з їхнього будинку.

Коли ж на сцені появляється сам господар дому – Оргон (Юрій Суржа), то так і хочеться гримнути його чимось по голові. Ну як можна бути таким довірливим дурнем! Це відчуття посилюється з появою Тартюфа – в нього мало не на чолі написано – «лицемір». Та Оргон сліпий у своїй вірі знайти благочестивця у світі, де кожен має свій маленький гріх. І це призводить до того, що він віддає Тартюфу все майно, виганяє з дому сина, відміняє заручини доньки.

Відкриває очі Оргону його дружина Ельміра (Оксана Іваницька), яка разом з Доріною розробляє хитрий план. Оргона ховають під столом, на якому Ельміра відповідає на залицяння Тартюфа. Цю сцену можна вважати найвидовищнішою в комедії. Тартюф проявляє свою пристрасть, лапаючи пані за груди та задираючи їй сукню. А потім взагалі залишається на сцені у спідньому з симпатичними рожевими кружевами. І навіть у такій позі на звинувачення Оргона ображено запитує: «І ви цьому вірите?». Лицемірство викрито, та пізно – Тартюф хоче вигнати з дому сімейство Оргона. Та всіх, як у Мольєра, рятує благородний король. Персонажі тішаться, і возносять йому хвалу. На цьому все й закінчується. В оригіналі.

А на франківській сцені портрет короля раптом розрізають ножем, і в раму пролазить він сам у пишній мантії. Персонажі у захваті. Знову танці і похвали. Раптом всюдисуща Доріна придивляється до монарха і вигукує: «Та це ж Тартюф».

Ось так мольєрівську комедію  перетворили на трагедію, де обмани не мають меж, і лицемірами є ті, хто має вершити суд. Мабуть, час у нас такий…