Культура

Кам’яне диво Карпат

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Тарас Нагірний Камінь, скеля, печера — саме з ними пов’язане життя людей з найдавніших часів. Природні скупчення кам’яних велетнів ставали надійним захистом ще для людей кам’яного віку. Одним із таких див природи, що овіяне легендами, є скельно-печерний комплекс в урочищі Заломи біля села Бубнище Долинського району. Унікальний витвір природи, позначений діяльністю людини, тепер є пам’яткою загальнодержавного значення під назвою «Скелі Довбуша». Він приваблює до себе істориків, краєзнавців, скелелазів, письменників, художників та численних туристів. А нещодавно цей об’єкт поданий як номінант на всеукраїнський конкурс «Сім природних чудес України». 

 

Легенда розповідає: «Коли на Бойківщину вчинили напад татари і турки, місцеві мешканці стали до оборони рідного краю. Багато з них загинуло в нерівних боях, але ворог не зміг підкорити гордих бойків. Один з ворожих загонів опинився в буковому лісі біля високих прямовисних скель. Загарбники переслідували юну красуню, щоб взяти її в полон. Не бажаючи потрапити до рук ворога, дівчина піднялася на високу скелю. Раптом кам’яний велетень розкрив свої могутні обійми і заховав красуню від нападників, на яких посипалось каміння. З тих пір чарівна бойківчанка, що поселилась у кам’яного господаря, піднімалася на вершину скелі і повідомляла місцевих жителів ударами в бубон про появу загарбників. Кажуть, коли притулити вухо до скелі, можна почути гучні ритми бубна». Ймовірно, назва села Бубнище (перша згадка — 1453 рік) походить від сторожового посту, що був здавна на скелях.

Ландшафтний парк «Скелі Довбуша» займає площу 100 га, самі ж скелі — більше 2 га. Вони оточені буковим лісом з домішками ялини і сосни. В багатьох місцях, вкоренившись на каменях, тягнуться до сонця берези, сосни, горобини. Величні і химерні нагромадження пісковикових скель, що нагадують дивовижних міфічних істот, утворилися більше 70 млн. років тому, коли тут бушувало море. Кам’яні гіганти бачили на своєму віку різні епохи: геологічні, біологічні, історичні. Кожна з них залишила тут свої сліди, які тепер вивчають науковці. Скелі відвідали такі відомі постаті, як І. Франко, І. Вагилевич, М.?Грушевський та ін. Дослідження протягом двох століть дало можливість ґрунтовніше пізнати цю унікальну пам’ятку природи, історії, архітектури і спробувати розгадати її таємниці. Адже скельний комплекс за багатовіковий період мав кілька призначень: сакральне, оборонне, побутове.

Кам’яні велетні, з глибокими ущелинами і печерами, здавна притягували до себе людей. Вони надійно захищали їх від стихійних лих та нападів загарбників. Згодом у скелях люди видовбали печери, а із західної, незахищеної сторони збудували дерев’яні укріплення з підйомним мостом та валами. Вважається, що тут існувало язичницьке святилище — «храм Перуна» та палеообсерваторія. На скелях збереглися таємні знаки?символи (петрогліфи) та «жертовні» чаші діаметром півметра. З поширенням християнства замість давньослов’янського капища виник невеликий печерний монастир (Х — ХІ ст.), а згодом — фортеця (замок) галицьких князів. У Галицько-Волинському літописі є цікава згадка про боярина Домажира, який мав у цих краях замок-печеру. Підтвердженням існування тут за княжих часів фортеці свідчить проведений науковцем М.?Рожком аналіз розчину з кладки перекриття над криницею, датований ХІІІ ст., численні пази та зруби, вирубані у скелях, до
яких кріпилися дерев’яні споруди, а також назви Городище і Замчище (Замчисько Бубниське). Ймовірно, що замок існував і в наступні століття.

Особливе зацікавлення викликають три таємничі печери з чіткими геометричними формами в Основному масиві скель. Архітектор
З.?Соколовський відносить ці печерні споруди до Х ст. Одну з печер називають «храмом, келією» або «опочивальнею Довбуша», другу — «конюшнею», третю — «вівчарнею». Хоча вірогідно, що печери могли використовуватись також для житлово?побутових потреб. В одній з печер збереглися сліди охри як свідчення якогось розпису. Праворуч від другої ущелини проглядається силует гігантської голови лева. Його зображення деякі вчені пов’язують з часами князювання Данила Галицького та його сина Лева. Зверху на скелях є великий валун, що нагадує бубен, інша його назва — «слон». Є також камінь, який називають «серцем Довбуша». Кажуть, якщо, доторкнувшись до нього рукою, загадати бажання, то воно обов’язково здійсниться. Вивершує основний масив скель могутній камінь, що має цікаві назви: «Карпатський сфінкс», «кулак Довбуша», «Карпатський динозавр». Його форма до певної міри відповідає назвам. Кожна з великих скель також має свою назву, дану у давні часи скелелазами, які проводять тут тренування і змагання. Найвищою скелею (висотою 46?м) є Броненосець (Парус). Трохи поступаються йому зростом скелі: Відьма (Голова Довбуша), Лялька, Тюльпан, Голець, Австрійка, Шуршун, Бівачка. Є також Колобок, троє Коней, Одинець Великий і Малий, дві скелі Основного масиву та ще декілька кам’яних утворень.

Є і так зване «Чистилище» — вузький прохід між прямовисними скелями, крізь який зможе пройти той, хто бажає очиститись від гріхів (або ж є не надто товстим). Окремо височить могутній «Одинець» (висота близько 30?м). За переказом, біля нього Олекса Довбуш заховав свій скарб. Знаходиться він під величезним валуном, який обертається навколо своєї осі, але зрушити його зможе людина з неймовірною силою, яку мав ватажок опришків. Історики вважають, що Довбуш справді бував тут у 1744 році, а його брат Іван згодом вчинив із загоном напад на Болехів. Назва «Скелі Довбуша» закріпилася за величним скельним нагромадженням у радянський період.

Багато легенд і переказів, заснованих на реальних подіях чи романтично?казкових уявленнях наших предків, дійшло до сьогодні. Гігантські кам’яні велетні з темними ущелинами, печерами і потаємними ходами манять, приваблюють своєю дивовижністю, загадковістю і могутністю щоразу більшу кількість дослідників старовини, творчих людей, скелелазів і мандрівників. А відвідати кам’яне диво Карпат таки варто. Ви побачите та сповна відчуєте його красу, велич і таємничість.