Культура

А визначатися таки прийшлося…

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Ти українець? Не засмічуй мізки Надія Шегда Буде кавалками, бо сплести все прожите на фестивальному полі в одне мереживо не вдасться. Тож, поки… про найголовніше.

Про шлях до українства природного, органічного і усвідомленого. Про український продукт, який має бути конкурентноспроможним. Про збірний образ-модель представника Східної України від того, кому пече і болить за українське, за яким треба шукати та про ліниве українство в монолозі від Владислава Кириченка (директора мистецької агенції «Наш формат»).

Про те, що точкою опори має бути власне серце для того, аби перевернути світ. Про те, чи легко копати криївку і чи буде кому рятувати державу, якщо завтра зненацька застане війна??

То ми вже на шляху чи ще його шукаємо? Ці та інші запитання були на устах або ж подумки лунали, здається, чи не в більшості фестивальників (маю на увазі тих, хто приїхав за чимось, а не просто…), звучали — і я певна, що залишились без відповіді… Без чиєїсь відповіді. І це добре. Бо те, про що дискутувалось, гутарилось, балакалось (свідомо вживаю саме це дієслово, а ті, що були присутні на дискусії, яка анонсувалась як можливість для присутніх віднайти істину та істинність у векторі розвитку і навіть буття України, зрозуміють…).

Про дискусію, до речі: хочемо насправді всі одного і єдиного, і єдиної. України. Та чомусь бракує все ж вміння концентруватись. І не лише там, і не тільки тоді.

Але! Вже вдруге у цьому році у с. Уніж Городенківського району відбувся фестиваль, на який з’їхалася молодь (та й не тільки), аби відсвяткувати День незал­ежності України.

Близько тисячі молодих людей мали змогу вибрати те, що до вподоби.

У наметовому містечку можна було подивитися виставку робіт Катерини Білетної, навчитися плести з сіна обереги (коней, птахів, ляльок), послухати музику поезії і поезію музики: поспілкуватися з поетами Кариною Томаєвою, Богданом-Олегом Горобчуком, Вано Крюгером, Іваном Андрусяком, Мариною Павленко. Від письменниці Євгенії Кононенко довідатись, чи має бути література моральною і глибинною.

Дуже несподіваною і такою ж відповідальною була справа копання криївки — майстер-клас від Ореста Дичковського, голови обласної організації політв’язнів та репресованих.

Навчитися патріотичному боді-арту від Марії Комашко, поспівати повстанських пісень разом з гуртами Тінь Сонця, Транс-Формер, Перлина Степу, Полинове Поле, Кораллі.

Від Юрія Підлісного, директора інституту родини УГКЦ, що у Ль­вові, дізнатися про те, де можна взяти силу, щоби переродити Україну, і чому церква проти контрацепції.

Про це та багато іншого ще розповімо. Те, що неодмінно слід зауважити — це кухня, їдальня, санвузли, пакети для сміття, що додавалися до програмки — це ексклюзив і те, на що не спромігся, здається, жоден фестиваль. Тож нехай так буде й нададалі.

Бути українцем — бути собою — бути з чистими мізками.

В Унежі були вказівники, що вели цим шляхом…