Після прочитання заголовку у читачів може виникнути ефект дежавю, адже про кам’яницю цього власника ми вже писали. Справді, Кальман Йонас володів двоповерховим будинком №2 на теперішньому Вічевому майдані. Але цим його маєтки не обмежувались.
На Собеського (Січових Стрільців, 5) пан Кальман мав ще одну кам’яницю, яка подвір’ям була зблокована зі згаданим будинком. Точної дати побудови ми не знаємо, але відомо, що при переписі 1880-го кам’яниця вже стояла. Враховуючи, що свою першу нерухомість на плацу Франца Йосифа, тобто Вічевому майдані, Йонас звів у 1871-му, можна припустити, що двоповерхівку на Собеського він побудував усередині чи в кінці того ж десятиліття, пише Репортер.
Поштівка з колекції Олега Гречаника
Фото Ігоря Гудзя
Здавалося б, місце центрове, але архіви свідчать, що будинок зводився на незабудованій ділянці, тобто там був пустир. Споруда виконана у стилі еклектичної архітектури, з переважанням класицистичних правил побудови, у плані П-подібна. Над в’їзною аркою є балкон з металевою огорожею, прикрашений орнаментальними рослинними мотивами.
Про Кальмана Йонаса відомо не багато. Народився у 1840-му, займався торгівлею спиртним, у документах значиться як «купець», віросповідання — юдейське. Востаннє як власник нерухомості він фігурує у переписі 1910 року. Крім продажу алкоголю, непоганий прибуток Йонасу приносила рента від квартирантів. Наприклад, у 1900 році в будинку на Собеського проживали чотири родини. Крім квартир, там були й офіси.
Краєзнавець Олена Бучик знайшла інформацію, що на другому поверсі приймав клієнтів адвокат Францішек Кальмус. Цей пан переїхав до Станиславова у 1909 році й дуже вигідно одружився. Його нареченою стала Рені Бьомервальд — донька львівського промисловця, голови гільдії виробників збіжжя і спирту. Кальмус вів кримінальні справи, захищав у суді всіляких злочинців. Крім юриспруденції, адвокат займався благодійністю, був заступником голови Станиславівської філії товариства «Огніско» («Вогнище»), яке підтримувало вбогу єврейську молодь, надавало учням шкіл підручники, канцтовари, одяг. У 1911 році він переселився до Надвірної, де конкуренція правників була значно меншою.
Сьогодні Кальман Йонас дивився б на свій будинок із жахом. Кожна чверть кам’яниці розфарбована у певні кольори, при чому праву верхню частину штукатурили, напевно, ще за власника. Якщо на початку ХХ століття бачимо лише одну велику вивіску над входом, то нині фасад споруди забитий різноманітною строкатою рекламою, поміж якої виділяється велика табличка «Адвокат». Може, якийсь нащадок Францішка Кальмуса?
Поштівки празького видавництва Ледерера і Поппера із видами старого Станиславова вважаються найкращими (і найдорожчими) серед тутешніх колекціонерів. Представлена тут листівка яскраво передає атмосферу міста початку ХХ століття. Аби ще більше зануритись у неї, процитуємо уривок статті з газети «Кур’єр Станіславовскі» за 1911 рік «Чим є вулиця у Станиславові?», переклад Сергія Петрицького.
«Вулиця в Станиславові є салоном. Люди на ній збираються, зустрічаються, стоять групками, розмовляють, впізнають один одного або роблять вигляд, що не впізнають, сміються і розважаються, пліткують,брешуть, критикують і говорять компліменти, бо вулиця є салоном.
Вулиця є виставкою. Виставкою модних туалетів, найновіших капелюхів, ажурних панчішок і дірок в панчохах, дорослі доньки і багаті одиначки, приємні обличчя і бридкі фізіономії, можна побачити справжні діаманти, які демонструють статки, і діаманти фальшиві, які видають за справжні, а також безліч інших речей, все як на виставках.
Вулиця є їдальнею. Наші громадяни їдять на вулицях каштани, яблука, апельсини, виноград та інші фрукти, а от хто поменше — гризе горіхи чи жує шоколад або цукерки і при цьому завжди облизується.
Вулиця є цирком і місцем перегонів. Атлетична боротьба фіакрів, еквілібристичні вправи мешканців, які намагаються перестрибнути дірки у тротуарі, гімнастичні стрибки під час дощу тощо».
Comments are closed.