Вулиця Шевченка недарма вважається однією з найкрасивіших в Івано-Франківську. На ній росте багато лип і раніше вона так і називалась — Липова. В самому її кінці стоять три чудових вілли. За Австрії вони були справжніми фотозірками і багато видавництв випускали поштівки з їхніми видами у різних ракурсах.
Є багато листівок, де всі три вілли зняті разом, втім «сольні» види майже не зустрічаються. Ось і ця листівка станиславівського видавництва «Артісти» (1905 рік) не є винятком і показує цілий квартал, що називався «Вілли в липах». Втім, нас цікавить найближча споруда, пише Репортер.
У плані вона Г-подібна, складається з двох частин — одноповерхової з мансардою та двоповерхового об’єму із фасадом завширшки в одне вікно. Ліве крило вілли прикрашає оригінальна лучкова аркада* на чотирьох пілонах, до якої ведуть двосторонні криволінійні сходи.
Її збудували протягом 1896-1897 років. Архітектор невідомий, а ось замовником була знана в місті людина — нотаріус Олександр Кокуревич. Він походив зі шляхетського роду, що бере початок з XVII століття. На відміну від більшості шляхетських родин, які користувались загальними гербами (так звані «гербові клани») Кокуревичі мали власний унікальний герб Коризна, тому зазвичай писались як Коризна-Кокуревичі.
Олександр Кокуревич народився у 1859 році в селі Топорів біля Бродів. Наприкінці ХІХ століття переїхав до Станиславова, де працював заступником цісарсько-королівського нотаріуса Адама Прус-Слудзінського. Відігравав помітну роль у суспільному житті міста: був членом товариства «Школи людової», яке поширювало освіту серед польської молоді, опікувалось народними школами, влаштовувало читальні, закуповувало літературу. Також пан Олександр входив до складу наглядової ради Міщанського банку Станиславова. В часи ЗУНР лояльно ставився до української влади, співпрацював з нею та виконував обов’язки судового комісара міста. У 1921 році йому запропонували посаду нотаріуса у Тлумачі, куди він і переїхав. А наступного року раптово помер. Збереглася його фотографія, з якої на нас дивиться благородний сивий бородань в офіційному австрійському мундирі, трохи схожий на композитора Петра Чайковського.
У Станиславові залишився його син Юрій, який пішов стопами батька — теж був нотаріусом і магістром права. Коли місто зайняли більшовики, вони націоналізували віллу де, на той час, жили три сім’ї. Однак власників совіти не чіпали. Німці, що змінили совітів, провели масові розстріли польської інтелігенції у Чорному лісі в серпні 1941-го. У списках страчених є прізвище правника Юрія Кокуревича.
Нині вілла використовується за прямим призначенням, тобто як звичайний житловий будинок, за адресою — Шевченка, 104. Її зовнішній вигляд, хоч і не сильно, але змінився. Наприклад черепичний дах став шиферним, ще й зеленого кольору; зник шпиль з аттику двоповерхового крила. Старовинна кована огорожа з цегляними стовпчиками поступилася сучасній, а відкрита галерея перетворилась на закриту завдяки великим металопластиковим вікнам. Позитивні зміни торкнулись проїжджої частини — якщо 110 років тому попри віллу проходила звичайна ґрунтова дорога, яка під час дощів перетворювалась на місиво, то нині там впорядкована пішохідна зона, вимощена різнокольоровою бруківкою.
На жаль, старезні липи, які на австрійській поштівці трохи затуляють краєвид, не дожили до наших часів, і тепер перед будинком ростуть якісь хвойні дерева. Отже сучасним фотографам доведеться підписувати поштівки як «вілли в ялинках», чи то пак, «смереках».
*Аркада (від французького arcade — склепіння) – ряд однакових за формою та розміром арок, що спираються на опори. Аркади застосовують при влаштуванні відкритих галерей.
