Напевно, кожен із мешканців Прикарпаття хоч раз у житті був на екскурсії. Манява, Яремче, Княжий Галич — возити туди починають ще зі школи. А як ці місця виглядали 100 й більше років тому? Пропонуємо подивитись на туристичні цікавинки Прикарпаття очима наших прапрадідів, пише Репортер.
Потрісканий і попуканий
Поїздки до Манявського скиту чи тамтешнього водоспаду сьогодні не пропонує хіба що лінивий туроператор. У ХІХ столітті ці місця теж були популярні, але відвідували їх «дикі» туристи — тобто ті, що добиралися своїм ходом. Одним із них був художник Антон Лянге, який замалював побачене. У 1838 році львівський майстер Карл Ауер за цими малюнками зробив кольорові гравюри, що увійшли до альбому «Галичина в картинах, або галерея літографованих видів околиць і найвидатніших пам’яток в Галичині». Маняві там присвячено дві роботи. Одна з них має назву «Руїни скиту монастиря оо. Василіан».
Півтора століття тому чернеча обитель виглядала геть занедбаною. Ось яким побачив скит його перший дослідник Юліан Целевич у 1887 році:
«Звалища Скиту виглядають дуже сумно. З будинків дерев’яних не має жодного сліду, муровані збереглись донині, втім потріскали і попукали так, що будь якою мірою можуть розсипатись, перетворившись на купу каміння, як це частково сталося з оточуючим муром. На жодній споруді не має ні даху, ні стелі, їх вкриває ясне, синє небо…
Глуху тишу літом перериває гамір туристів, що часто-густо вписують свої імена на мурах… За таким гулящим товариством заїздить на подвір’я монастирське і жид-шинкар з бочками і всілякими приборами, та розтаборюється в склепінні вежі…».
Дещо несподівано виглядає друга гравюра з Манявським водоспадом, що за 7 км від скиту. Там не один, а цілих два водних потоки. Можливо, там, де тепер дорога, що веде на оглядовий майданчик, колись було додаткове русло річки Манявки? Втім, основний водоспад тоді розміщувався там, де й зараз — в ущелині праворуч.
Єврейське гніздо з князівським минулим
У 1880 році в Пінську (Білорусь) вийшла книга із довгою назвою «Альбом краєвидів, що представляють історичні місця королівства Галичини і Землі Краківської, які змалював з натури Наполеон Орда». Серед численних літографій лише одна має стосунок до нашої області, а саме «Галич при впадінні річки Луква до Дністра». Також існує однойменна акварель того самого автора.
Художник малював панораму, що відкривалася з лівого берега Дністра. За мостом бачимо церкву Різдва Христового, перша згадка про яку датована 1500 роком. Далі на горі темніють руїни старостинського замку, який звели поляки після загарбання Галичини у XIV столітті.
«Ілюстований путівник по австрійських державних коліях» за 1892 рік залишки фортеці описує так: «З верхньої частини замку збереглися руїни 5-кутної вежі висотою на два поверхи, частина стін зовнішніх, обладнаних стрільницями для ручної зброї і посередині частина мурів давньої каплиці св. Катерини в прилеглих до неї бічних приміщень. Товщина стін виносить 1 м 80 см. Під цілим майданчиком замку простягаються просторі пивниці, де-не-де двоярусні. Ще донедавна до них існував доступ. На даний час завалений».
Тепер столицею галицьких князів опікується державний заповідник «Давній Галич», ведуться відновлювальні роботи, їдуть туристичні групи. Втім, на початку ХІХ століття місто, м’яко кажучи, ще не розкрило свій туристичний потенціал. Мандрівнику Йозефу Рореру у 1804 році тут не сподобалось: «Галич розташований над Дністром. Це місто було колись резиденцією королів. Нині воно таке жалюгідне, що його набагато правильніше було б назвати єврейським гніздом».
Два камені і водоспад
Курортне Яремче недарма називають «Перлиною Карпат». Чисте повітря, краєвиди, вдале розташування та ще кілька родзинок зробили її туристичною Меккою.
Не бракувало тут туристів і в минулому. Вже знайомий нам живописець Антон Лянге у далеких 1830-х зробив цікавий малюнок «Водоспад на ріці Прут біля Дори». Це знаменитий яремчанський водоспад Пробій. Його не одразу впізнаєш без пішохідного мосту, зведеного у радянські часи. На задньому плані є огороджена поручнями галявина. Пізніше архітектор Іван Боднарук побудує там свій дерев’яний ресторан «Гуцульщина».
У правому куті малюнку видно невеличкий пліт із кількома пасажирами. «Вони або відважні, або дурні», — подумає глядач, зважаючи на потужний водоспад попереду. Однак, якщо придивитись уважніше, розумієш, що то не пліт, а паром, який перевозить туристів з одного берега на інший.
Коли у 1894 році через Яремчу проклали колію на Закарпаття, потік відвідувачів збільшився в рази. На міжвоєнній поштівці видно залізничний тунель і так званий «камінь Довбуша». За легендою, передчуваючи швидку загибель, ватажок карпатських опришків зарив тут свої скарби, які припер уламком скелі. Однак дістати їх не так то й легко.
«Якщо знайдеться силач, що зможе підняти цю каменюку, то золото буде його, — казав Олекса. — Якщо ж хитрун намагатиметься підірвати чи розколоти камінь кіркою, то скарб піде під землю». Також кажуть, що на цьому камені висічений портрет легендарного ватажка, та щоб його побачити, необхідно перевернути скелю.
Мало хто знає, але був у старій Яремчі ще один камінь, що називався каменем Краттера. Так звали станиславівського старосту Франца Краттера, за якого у 1827 році проклали дорогу до Яблуницького перевалу (тепер автодорога Н-09 на ділянці Рахів-Івано-Франківськ). За переказами, коли прокладали дорогу, з гори зірвалася величезна каменюка, яка чудом нікого не забила. Пізніше на ній вибили дещо сюрреалістичного австрійського орла, а ще — прізвище та ім’я натхненника будівництва шляху. Згодом камінь став популярним серед туристів, які густо вкрили його зізнаннями на кшталт «Тут був Янек, Юзек чи Мойша».
Де був той камінь? Польський путівник чітко вказує локацію: «Від каменя Довбуша гостинцем рухаємось 400 метрів та по лівій стороні дороги знаходимо т. зв. «Камінь Краттера»… Трохи нижче, через дорогу, є джерело чудової води».
Тепер путівники цей об’єкт не згадують, хоч він і зберігся. Коли розширяли дорогу, камінь сильно потрощили динамітом. І лише підійшовши до нього впритул, можна розібрати залишки старовинних написів.
Автор: Іван Бондарев
Comments are closed.