У світі «Щедрик» заслужив славу різдвяного гімну, а в Україні ця пісня стала голосом народу в боротьбі за незалежність. Або ж «криком нації», як писали у швейцарській пресі. Та вперше Українська Республіканська Капела заспівала «Щедрика» саме у Станиславові, де 11 квітня 1919 року дала свій перший концерт.
До Франції – за визнанням
2 січня 1919 року Головний Отаман військ УНР Симон Петлюра доручає диригенту Олександру Кошицю та композитору Кирилу Стеценку організувати Українську Республіканську Капелу – задля політично-культурної місії за кордоном.
«На аудієнції, — згадував Кошиць, — він, звертаючись до мене, сказав: «За тиждень, щоб була зорганізована для закордонної подорожі Капеля, а якщо ні, — додав сміючись, — розстріляю!», – пише у своїй книзі «Культурна дипломатія Симона Петлюри: місія капели Олександра Кошиця» Тіна Пересунько.
У Парижі якраз розпочиналася мирна конференція, де вирішувалася доля післявоєнної Європи, в тому числі й України. Голова Директорії відправив до Франції дипломатичну делегацію на чолі з Григорієм Сидоренком. Та відправив ще одну – музичну. Її очолив Олександр Кошиць. Симон Петлюра хотів показати, що Україна – це не росія, й розірвати російську інформаційну блокаду.
За словами Тіни Пересунько, закордонні гастролі українського хору відбувалися за сприяння Міністерства освіти та мистецтв і Міністерства закордонних справ УНР. Це був перший проєкт культурної дипломатії в історії модерної України.
«Проклятуща подорож»
Але розпочаті репетиції довелося перервати. На Київ насувалася більшовицька навала. Тому 4 лютого Кирило Стеценко останнім потягом поспіхом евакуює капелу з міста.
«Проклятуща подорож», як згадував співак капели Кирило Миколайчук, пошкодженою залізницею триває 2 тижні. Співаки мерзнуть у розбитих вагонах, а відтак потяг сходить з рейок через снігову заметіль.
Читайте: Музей «Етноскриня»: у колекції Галини Гафійчук є старовинні речі з усієї України
Тернистим шляхом капела все-таки добирається до Кам’янця-Подільського. Там доукомплектовується, розучує партитури й вирушає до Галичини.
«Щедрик» у Станиславові
Спершу зупиняється у Станиславові, де дає кілька концертів. Перший відбувся 11 квітня 1919 року. Тоді вперше і пролунав «Щедрик» в обробці Миколи Леонтовича. Рецензія на концерт у газеті «Република» була емоційною: «Концерт Української Республіканської Капели під орудою О. Кошиця можна назвати епохальною подією в життю нашої области».
Як пише Тіна Пересунько, Олександр Кошиць диригував без диригентської палички. А співакам забороняв користуватися нотами. Він говорив їм, що потрібно співати з голови. Пізніше його визнали одним із найкращих диригентів у 17 країнах Західної Європи та обох Америк.
Життя наше в Станіславові було дуже добре. Громадянство відносилося до нас надзвичайно гарно. Воно чудово пізнало зразу, яку пропагандивну ролю може відограти в Європі Капеля і прямо носило нас на руках, – писав у своєму щоденнику Олександр Кошиць.
Про перебування у Станиславові залишив спогади і співак хору Віктор Андрієвський: «Треба було бачити, як старалися Станиславівці, щоб достойно прийняти своїх наддніпрянських братів… Я досить знаю українську і спеціально галицьку гостинність, але тоді я був понад усе зворушений щирістю і гостинністю Станиславівців».
Другий концерт Капела дала 14 квітня. Ось як про нього згадував співак хору Кирило Миколайчук:
У садку будинку, де міститься «Дніпросоюз», зійшлася вчора вся капеля, щоб сфотографуватися. Наші дівчата в чудових убраннях з галицького села Радчі виглядали, як розцвілі маки з переплетеним хрещатим барвінком, а чоловіки – як достигаючі соняшники. Сьогодні другий концерт у Станиславові, який – як і перший – мав величезний успіх. Заля аж дрижала від оплесків.
Третій концерт відбувся наступного дня, 15 квітня для поранених Січових стрільців. І знову з успіхом: «Коли ми вийшли з концертової салі – Стрільці переходили церемоніальним маршом, сальотуючи перед нами і віддаючи тим найбільшу військову честь. Підчас того музика грала марш. Ми зворушені дякували окликами «слава», – писала учасниця капели Софія Колодіївна.
Були, звісно, і протилежні думки щодо важливості світового турне хору Олександра Кошиця. Політичний діяч Микита Шаповал у газеті «Нове життя» писав:
Перша Українська Республіканська Капела – прекрасна річ, але до чого вона їде за кордон? Щоб буржуазія Відня, Праги, Парижа, Лондона, розвалившись у кріслах, хлопала вухами, слухаючи пісні залитої кров’ю України?» (12 квітня 1919 року, Станиславів).
«Carol of the Bells»
Та попри все Українська Республіканська Капела все ж вирушила до Європи. Закордонна історична прем’єра «Щедрика» відбулася 11 травня 1919 року в Празі.
Після чого пісні капели лунали в Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Великій Британії, Німеччині, Північній та Південній Америці. Саме за океаном відбулася трансформація українського «Щедрика» на американську колядку «Carol of the Bells».
Сталося це завдяки диригентові українського походження Пітеру Вільховському, якому у славнозвісній щедрівці почувся дзвін різдвяних дзвоників.
Кривава рука москви
Та коли у Європі оваціями зустрічали кожен концерт Української Республіканської Капели, 23 січня 1921 року автора музичної обробки «Щедрика» Миколу Леонтовича підступно застрелив чекіст. Через 5 років у Парижі вбили й Симона Петлюру.
Капела Кошиця, на жаль, не вплинула на результати Паризької конференції. Лідери Антанти не взяли до уваги прагнення українців до незалежності. Центральну Україну віддали росії (білогвардійцям), Галичину — Польщі, Буковину — Румунії, а Закарпаття — Чехословаччині.
Але Українська Республіканська Капела завдяки вольовому рішенню Симона Петлюри зробила неможливе – українську пісню та й українське мистецтво загалом визнали всі. Про Україну довідався світ.
Авторка: Юлія Марцінів
Фото з книги Тіни Пересунько «Культурна дипломатія Симона Петлюри: місія капели Олександра Кошиця»
