Галич цілком заслужено вважають одним із історичних і духовних центрів України. Сюди часто навідуються українські паломники й туристи, які прагнуть дізнатись, хто ми і звідки походимо.
Нині на території Прикарпаття відомо понад 200 курганів та археологічних культур, один із них має назву «Галичина могила». Саме біля неї, на Крилоській горі пізніше й утворився Княжий Галич, пише Репортер з посиланням на Укрінформ.
Дослідження Галича почались ще у XIX столітті. Тоді парох села Залуква, що біля Галича, отець Лев Лаврецький виявив фундамент кількох церков Княжого періоду.
«Науковці почали активно вивчати літописні джерела до історії Галицького князівства, в яких, зокрема, згадується «Галичина могила». У давніх текстах літописець обіцяє розповісти і про початок Галича, і його засновника, який міг бути похованим у тій могилі, але своєї обіцянки не дотримав. Жодної детальної інформації там не було», – розповідає краєзнавиця, завідувачка відділу археології Івано-Франківського краєзнавчого музею Марія Вуянко.
За її словами, це спонукало дослідників до активних пошуків Галичиної могили серед багатьох курганів в околиці міста Галич. Так вони дійшли висновку, що «Галичина могила» – це одинокий високий насип у селі Крилос, в урочищі Качків, яке досі залишається незабудованим.
Першим Галицьку могилу досліджував Теодор Земенецький у 1883 році. Він заклав там дві перехресні траншеї, але його розкопки були безуспішними. Проте дослідник був певен, що Галичина могила, яка таїть відповіді на багато питань, саме тут. Безрезультатними виявились і дослідження Йосипа Пеленського, який розкопав курган у 1911 році. У 1934-му Галичину могилу досліджував український археолог Ярослав Пастернак, та поховання тут теж не виявив.
«Удача усміхнулась лише Галицькій слов’яно-руській експедиції інституту археології НАН України під керівництвом Володимира Барана в 1991 році. Давньоруський загін тоді очолював завідувач відділу археології Івано-Франківського краєзнавчого музею Богдан Томенчук. Коли археологи дійшли до підошви кургану, то виявили обриси ґрунту, що відрізнялись від поверхні землі. Дослідивши цей шар ґрунту, дослідники натрапили на обвуглені залишки дерев’яного човна», – зазначає Марія Вуянко.
Звичайно, з часом дерево, з якого був зроблений човен, зогнило, але вченим вдалось його ідентифікувати. Довжина човна сягала 3,5 м, ширина – 2,4 м. Його передня частина була звуженою, але найцікавішим виявилось те, що наповнювало давнє судно.
Читайте: Субота в Галичі. Як ми шукали княжі місця (ФОТО)
«У носовій частині човна знайшли три бойові сокири, вістря дротика, наконечники стріл, бойовий ніж і залишки золотої фольги. Вона була надто тонкою і майже злилася з землею. Науковці дослідили, що це рештки бойового щита діаметром 42,6 см. Очевидно, він був дерев’яним і покритим золотою фольгою. Учені переконані, що цей щит належав не рядовому воїну, а знатному воєначальнику», – говорить Марія Вуянко.
Вона показує в експозиції Краєзнавчого музею ще тесло та кріплення до рульового весла, яке теж удалося знайти науковцям у загадковому човні. Втім, жодного поховання в ньому, як і під ним, не було.
«На думку науковців, знайдені у човні речі датуються серединою Х століття. Дослідники дійшли висновку, що це був кенотаф (символічна могила без людських залишків – авт.) знатного воєначальника, князя. Найбільш імовірно, що князь загинув у бою, а на місці, де він проживав чи князював, насипали символічну могилу. Таке явище було непоодиноким у той час.
Більше читайте на сайті Укрінформ.
