Ми вже згадували цю школу в оглядовій статті про вулицю Шопена. Втім, у колекції Олега Гречаника виявилась рідкісна поштівка, де будівля представлена крупним планом. Тож маємо нагоду детальніше познайомитися з історією школи, пише Репортер.
Хто така Клементина Гофман? Народилась у 1798 році в родині польського поета Ігнація Танського, змалку відчула тягу до письменництва. Була засновницею першого польського дитячого журналу – «Розваги для дітей». Написала кілька книг для підлітків, вважається найкращою польською письменницею першої половини ХІХ століття. Після придушення антиросійського повстання переїхала з чоловіком до Німеччини, потім до Франції, де її називали «матір’ю польської еміграції». Померла біля Парижа у 1845 році.
Наприкінці ХІХ століття у Станиславові не було жодної жіночої гімназії – лише дві початкові школи: імені королев Ядвіги та Софії. Обидві були переповнені…
Школу імені Клементини Гофман заснували в 1898-му. У проекті міського бюджету на наступний рік для її утримання виділялось 12 000злотих. Школа була чотирикласна, містилась у приватній кам’яниці Пайтцера на вулиці Галицькій, 13 (нині її вже нема), щорічна оренда обходилась місту у чотири тисячі монет. Приміщення не відповідало санітарним нормам, одного разу школу навіть закрили через спалах скарлатини.
У травні 1903-го магістрат провів конкурс на спорудження нового шкільного будинку. Його виграв підприємець Давид Лібесман, який мусив вписатись у кошторис 94 тисячі злотих. Будували на початку вулиці Шопена, «на ґрунтах спадкоємців покійного пана Федоровського». Освячення нової школи відбулось 22 жовтня 1904 року в присутності латинського і греко-католицького духовенства.
Шкільний будинок зведений у стилі псевдокласицизму, мав два поверхи та просторий напівпідвал. У плані Г-подібний, із коридорним плануванням. Фасад симетричний, з трьома неглибокими ризалітами, над центральним розташовувався аттик, із повною назвою закладу.
Перед початком навчального року через пресу батьків повідомили, які вулиці приписані до школи. Географія досить широка – від теперішніх Тичини та Галицької, до Франка й Гаркуші. Спочатку директоркою закладу була пані Теодора Фіалковська, але у 1905-му вона залишила роботу через поганий стан здоров’я. Її наступницею стала Емілія Дандовна.
Тоді у школі навчалося 696 дівчаток. Їхню національність легко визначити за віросповіданням: іудейок 480, римо-католичок 181, греко-католичок 35. Цікаво, що стосунки між українками та полячками були далеко не ідеальними. Краєзнавець Олена Бучик відшукала в газеті «Кур’єр Станиславівський» за 1912 рік згадку про один прикрий випадок, що є досить інформативним. У школі тоді вчилася дівчина Азаркевичовна, яка належала до греко-католицької церкві. Якось вона взяла участь в урочистій ході поляків з нагоди Дня конституції 3 травня. Її колежанка Слюсарчук донесла про це катехиту отцю Михайлу Ірці. Той розлютився та накричав на перелякану дівчину:
«Що ти собі думаєш? Ідеш з ляхами і співаєш «Єщо польська не згінєла! Я посаджу тебе у карцер на чотири години!».
Хоча невдовзі з’явилось спростування: мовляв, священик дійсно погрожував дівчині карцером, але не через участь у польському поході, а за неявку на службу Божу. Тоді з 48 учениць класу прийшли аж… чотири.
Під час Першої світової у будинку розміщувався військовий шпиталь. Після війни поляки підняли статус школи, зробивши її семикласною. За німців тут була біржа праці, за совітів – військова кафедра нафти і газу, тепер – один із факультетів того ж університету. Будівля чудово збереглася, тож цілком можливо, що якщо розчистити аттик, проступить старий польський напис.
Іван Бондарев, Михайло Головатий
Фото Ігоря Гудзя
Поштівка з колекції Олега Гречаника
Comments are closed.