Наприкінці ХІХ століття місто мало багато місць відпочинку – театр, казино, численні сквери та платні стави. Втім, він не мав головної атракції – центрального парку.
Пиво між акацій
Прізвище Седельмайєр було добре відомим у Станиславові. Кілька поколінь цієї німецької родини володіли броварем, який у місті вважався найкращим. Дійшло до того, що вулицю, на який стояв пивзавод, назвали Седельмайєрівською. Віднедавна вона стала Любомира Гузара, до того була Новгородська.
Втім, Седельмайєри не лише виготовляли і продавали пиво, а ще й активно займались озелененням міста. Так, у газеті «Кур’єр Станиславівський» від 10 червня 1888 року читаємо рекламне оголошення про «відкриття Седельмайєрівського скверу по вулиці Седельмайєрівській, 202 ¼». Посередині, у великому павільйоні, були ресторан і кегельбан, грала жива музика. Вхід для дорослих становив 10 центів у вихідні, 5 – у будні, дітей пускали безкоштовно. Краєзнавець Михайло Головатий дослідив, що конскрипційна адреса 202 ¼ відповідає теперішній автостоянці перед Бастіоном, а в радянські часи там довший час стояли гаражі.
До теми: Озеленення на віденський манер. Парки і сквери старого Станиславова
Ресторан був величезний, міг вмістити до 500 осіб. Часом там влаштовували танці, тож у народі заклад називали танцбудою Седельмайєра. Зрозуміло, що той скверик не зовсім підходив для тихої медитації, натомість притягував любителів активного відпочинку.
З часом пивні магнати відкрили ще одну зелену зону. На виїзді з міста, в районі теперішньої Пасічної, запрацювала корчма «Варшава». У 1905 році журналіст Ясь Недопитальський описував свої враження від неї:
«Своїм місцем відпочинку незаможні верстви населення обрали корчму з садочком, одразу за мостом через Бистрицю. Корчму охрестили ім’ям Варшава. Вона немає нічого спільного з чарівним містом Сирени. Поміж зелені купки акацій розставлено столикі та лавки, які пофарбовані в синій колір. Серед тих столів втомлені станислав’яни роблять собі перепочинок. В місті немає іншого місця, яке б могло зрівнятися з Варшавою. Власник усіляко намагається догодити своїм гостям. Обіцяє, що кожного тижня по неділях, або того чи того дня, тут буде грати залізничний оркестр «Гармонія».
Недопитальський підмітив, що публіка там була проста й невибаглива. Коли через три роки біля «Варшави» облаштували сквер, його відкриття відзначилось… грандіозною бійкою.
Седельмайєр швидко просік, що на свіжому повітрі пива п’ється значно більше, ніж у прокуреній залі. У травні 1911-го міські газети повідомили про відкриття скверику Гамбринус, у «реальності Седельмайєра, на вулиці Седельмайєрівській, поруч із броварем. Скверик гарно оформив садівник Робінзон. На увагу заслуговує чудова веранда, яка може вмістити кількасот осіб».
Читайте також: Зелені бракувало завжди. Парки і сквери старого Станиславова
Під «реальністю Седельмайєра» репортери мали на увазі його кам’яницю на Новгородській, 30, яка збереглась до нашого часу. Позаду було багато вільного місця для облаштування зеленої зони.
Втім, із пивним бізнесом щось пішло не так. Вже у листопаді того самого року Седельмайєри були змушені продати бровар спілці, що складалась із 11 підприємців. Відтоді про скверик при ресторані «Гамбринус» преса не повідомляє.
10 моргів рекреації
Сквер Краттерівка, зелена зона на Валах, заквітчені площі Франца Йосифа і Міцкевича – усе це не могло не тішити. Але Станиславів досі не мав повноцінного міського парку, де можна було б зависнути на цілий день. Дивно, чому знаменитий бургомістр Камінський не вирішив цю проблему. Відтак, цим довелося займатись його наступнику – Валерію Шидловському.
Здавалося б, ідея влаштувати парк мала отримати зелену вулицю, але у міській раді з цього приводу розгорнулись цілі баталії. Для майбутньої рекреаційної зони обрали ділянку між теперішніми вулицями Шевченка і Чорновола, яка називалась Радецьким полем. Частині депутатів місцевість видалася «нездоровою», ще й біля тюрми і військових казарм, тож вони категорично відмовлялись виділяти на це гроші. Із величезними труднощами скептиків таки вдалося переконати, і 9 грудня 1895 року магістрат видав ухвалу на закладання міського парку.
Зрозуміло, що у морози ніхто дерева не висаджував, тож роботи почали у травні наступного року – саме цю дату слід вважати відправною точкою. Облаштування парку доручили міському садівнику Каетану Місюровичу. Роботи в нього вистачало, адже до того там було пасовисько і орне поле, тож усе довелось починати з нуля. Садівник вирішив влаштувати парк у французькому стилі – із регулярними доріжками, геометричними клумбами. Окрім звичних дерев і чагарників, садили й екзотичні види – тюльпанове дерево, гінкго, платан, кипарис.
Спочатку парк був маленький – лишень 10 моргів, близько 5,6 га. Потрапити до нього можна було лише з вулиці Голуховського (Чорновола). З боку Липової (Шевченка) туди вела лише вузенька стежечка, що межувала із приватним парком барона Ромашкана. А той не був радий такому сусідству, адже з відкриттям громадського місця відпочинку потік платних клієнтів до його володінь різко поменшав. Дійшло до того, що барон наказав слугам перекопати стежку глибоким ровом.
До теми: Парки і сквери Станиславова. Де за бабці Австрії відпочивали від гамірних вулиць
Однак, магістрат не здавався. Він регулярно докуповував ділянки сусідських землевласників і навіть вмовив Ромашкана продати пару соток. Незабаром парк розкинувся до вулиці Казимирівської (Мазепи), і вхід з Липової тепер не складав жодних проблем.
Окрім дерев, кущів і квітів, до послуг відвідувачів були альтанки, літній ресторан і музичний павільйон, де поперемінно грали військовий та залізничний оркестри. У вересні 1906 року у південній частині парку насипали великий 15-метровий курган, на вершину якого вела серпантинова стежка. Це був оглядовий майданчик, адже парк заклали недавно, дерева не встигли вирости і з вершини відкривався гарний вид на класичну ландшафтну геометрію.
Втім, парк – це не лише зелень, лавочки, музика і можливість випити на природі. Дітям, що приходили сюди з батьками, було нудно – вони потребували розваг. Тому міська Каса ощадності закупила 10 моргів землі та навесні 1908-го відкрила парк Йордана – з атракціонами, гойдалками і спортивними снарядами. Розміщувався цей «лунапарк» на місці теперішньої східної трибуни стадіону «Рух». Окрім атракціонів, тут відбувались змагання кіннотників і стрільців, плюс рухливі ігри молоді.
За понад сторічну історію парк багато разів міняв назви. У 1898-му його нарекли іменем цісаревої Ельжбети – дружини цісаря, яку заточеним напилком зарізав італійський анархіст. За Польщі парк носив ім’я польського письменника Генріка Сенкевича, а в часи німецької окупації міська влада нарекла його на честь Івана Франка. Другі совіти Каменяра поважали, але зберегти назву, яку дали німці, не схотіли. Тож у 1945 році парк перейменували на Тараса Шевченка. Це ім’я він носить дотепер, а його територія становить 24,4 га.
Перед вікнами начальників
Останній сквер, який заклали при австрійцях, виник напередодні Першої світової війни. У газеті «Кур’єр Станиславівський» від 19 липня 1914 року читаємо таке: «Новий сквер постане наступного тижня напроти будівлі Дирекції залізниць, що на розі вулиць Грюнвальдської і Бічної Грюнвальдської». Дирекція залізниць – це теперішній палац правосуддя, а Бічна Грюнвальдська – це вулиця Толстого.
Зрозуміло, що бойові дії, які почалися невдовзі, не дали можливості садівникам створити тут шедевр ландшафтного мистецтва. Їхні нащадки з Другої Речі Посполитої теж не надто доклали зусиль. Достатньо поглянути на цю міжвоєнну фотографію, аби переконатись, що назвати ділянку сквером буде занадто, так – невеличкий клаптик трави і пару дерев. Натомість, навколо розкинулись огороджені парканчиком приватні городи, де містяни вирощували овочі.
Можливо, ситуація трохи виправилась після 1935-го, коли у приміщення Дирекції в’їхало Станиславівське воєводство. Відтоді Грюнвальдською рухалися колони демонстрантів під час державних свят, тож грядки мусили прибрати.
Читайте також: Чому не в Києві? Як створювали пішохідні центри Львова та Івано-Франківська
Справжній ренесанс зі сквериком відбувся після війни, коли у споруді розмістився обком. Тоді перед будинком встановили статуї Леніна і Сталіна, а навпроти зробили розлогу зелену зону із клумбами, лавочками та іншими атрибутами місця відпочинку. У вісімдесятих, коли обком переїхав, скверик трохи занедбали, але зараз там почались опоряджувальні роботи. Тобто, все буде бруківка!
Далі буде…
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.