У 2015 році «Репортер» надрукував дві статті під загальною темою «Німці і плагіат». Там йшлося про серію поштівок, яку видали за нацистської окупації Станіслава. Пройшло три роки. За цей час наші колекціонери придбали ще кілька поштівок цієї серії, тож назбиралося на повноцінне продовження.
Площа митрополита
Німецькі листівки не є шедеврами поліграфії. Вони розпливчасті, тьмяні, не чіткі, ще й надруковані на папері, який ніби зробили зі вторсировини. Сюжети теж не відрізнялись вибагливістю. За три роки свого панування німці не створили жодного нового об’єкта у місті, тому на поштівках фігурують архітектурні пам’ятки, зведені ще за Австрії.
Мало того, вони навіть не стали заморочуватись фотографуванням вулиць Станіслава, а просто… перевидали старі польські поштівки. Тепер це називається плагіатом, порушенням авторських прав, але у буремних сорокових претензій нацистам виставляти було нікому.
На фото № 1 бачимо теперішній майдан Шептицького. За німців площа носила назву… митрополита Шептицького. Окупанти перейменували кілька центральних вулиць на честь своїх полководців і партійних лідерів, а решту дозволили українцям назвати так, як вони цього бажають.
Читайте: Тустань дивиться згори або мандрівка у IX століття (ФОТО)
При поляках тут була площа Падеревського – видатного піаніста і прем’єр-міністра Другої Речі Посполитої. Саме за його прем’єрства поляки захопили Галичину в 1919 році. Зрозуміло, що українці до політика теплих почуттів не мали, тож назвали площу ім’ям свого духовного лідера.
За оригінал тут взято поштівку 1939 року львівського видавництва «Атлас». На першому плані видно помпову криницю, тобто колонку, з якої бере воду високий лисий чоловік. Тоді у місті далеко не всі будинки мали централізоване водопостачання, тому колонки були актуальні. Позаду стоїть польський костел Непорочного зачаття Діви Марії та святих Андрія та Станіслава. Німці його не чіпали, храм працював усю війну.
Буквально за кілька десятків кроків звідси, уздовж нинішньої вулиці Новгородської, проходив кордон єврейського гетто. Мемуарист Тадеуш Ольшанський згадував, що навесні 1942 року поліція проводила акцію з депортації частини євреїв до концтабору Белжець. У пошуках єврейських скарбів поліцаї розпороли всі подушки й перини, вітер підхопив пір’я і незабаром Ринок і площа Шептицького ніби вкрились снігом.
На що перетворили «Сокіл»?
За наступну поштівку німцям можна лише подякувати, адже її довоєнного оригіналу досі не знайдено. На ній зображений будинок польського спортивного товариства «Сокіл» (№ 2). Його спорудили у 1895 році за проектом архітектора Кароля Заремби. Всередині містився великий спортзал, де молоді «соколи» займалися гімнастикою, а в перервах їм читали лекції з польської історії.
На світлині – безтурботне довоєнне літо, буяє зелень, продавці у білому котять візочки з морозивом. Частина території ліворуч «Соколу» відгороджена невисоким парканом, за яким вгадується спортивний майданчик. А ще, у нішах під дахом, розташовувались герби польських земель. Вони і зараз там є, просто сховані під штукатуркою і чекають свого другого народження.
Читайте: Чи справді у Франківську знайшли Тисменицьку браму та що тепер – версія історика
Коли прийшли перші совіти, вони позакривали майже всі товариства і громадські організації. «Сокіл» також потрапив до переліку. Що там зробили комуністи? Ми не знаємо. Може, був клуб якогось підприємства чи організації. Також нічого не відомо про історію будівлі періоду німецької окупації. Зрозуміло, що таку пишну кам’яницю у центрі міста абикому б не віддали. Можливо, там проживав генерал вермахту чи комендант міста. Також не виключено, що фашисти влаштували там офіцерське казино. На жаль, у мемуарній літературі про це не згадується, та й напис на зворотному боці поштівки нічого не прояснив – просто «STANISLAU». Втім, пошуки тривають, і рано чи пізно відповідь знайдеться.
Вокзал у дзеркалі
Наступну поштівку без проблем впізнають усі, навіть без підпису. Хоча вона й підписана як «bahnhof», що в перекладі з німецької значить «залізнична станція» (№ 3). Не відомо, з якої польської поштівки її передрали, але видавці припустились серйозної помилки.
Уважно погляньте на світлину. Правіше двірця видно двоповерхову кам’яницю з похилим дахом, далі стоять більш монументальні споруди. Якщо ми сьогодні прийдемо на вокзал, то нічого там не побачимо. Невже усю цю забудову знищили під час бойових дій? Та нічого подібного! Просто у друкарні забули перевернути негатив і вийшла дзеркальна копія поштівки. Таким чином, праворуч ми бачимо будинок пошти, за ним залізничну поліклініку та адміністративний корпус, які насправді є лівіше від вокзалу.
Що тут відбувалося під час війни? Та нічого доброго. У вересні 1939-го вокзал бомбили німці, ще раз – у червні 1941-го. Потім залізничні споруди пошкодили при відступі совіти, тож нацистам довелося ще й ремонтувати.
Читайте: Легенди Станиславова: Жарти хлопчика Аркадія
Звідти рушали потяги з євреями до табору смерті Белжець, вивозили українських хлопців і дівчат на роботи в Німеччину, рухалися ешелони з угорськими й німецькими військами, генерали вивозили награбоване до фатерланду, а в 1944-му перони заполонили біженці, які не горіли бажанням пережити ще одну зустріч із совітами.
У березні до вокзалу прорвалися кілька радянських танків, але їх знищили гранатометники. Ходили чутки, що у липні німці хотіли підірвати двірець, та їм завадив швидкий наступ червоних. Якби нацисти довели справу до кінця, був би в нас нині архітектурний монстр у стилі сталінського ампіру, з робочим і колгоспницею на фронтоні.
