Так говорять про Надвірну та її околиці. Це край архітектурних перлин і сакральних споруд, гарної природи, культових місць і гастрономічних цікавинок. Надвірнянщина – гори, замки, водоспади – усе це варте уваги не лише туристів, а й мешканців Прикарпаття.
Руїни Краснодвірського замку
Дослідники вважають, що Надвірна колись називалася – Краснодвір. Підтвердження цьому – руїни Краснодвірського замку. Датують його XIV-XV століттям. Тоді утворилося поселення Краснодвір, яке з часом перетворилося на містечко Надвірна.
Кажуть, саме після зруйнування татарами цієї фортеці постав міцніший в оборонному значенні замок – Пнівський. Правда, від фортеці, на жаль, також залишилися руїни.
Читайте: Замок Краснодвір у Надвірній рятуватимуть за допомогою їжі та мистецтва (ФОТО)
Нині через різноманітні мистецькі заходи – театральні й авторські екскурсії, показ кінофільмів, лицарські турніри, колядування та велосипедні тури – краєзнавці та небайдужі люди Надвірної намагаються привернути увагу меценатів та інвесторів задля відбудови Краснодвірського замку як самобутньої архітектурної пам’ятки.
Привиди не сплять
Пнівський замок був не менш розкішною фортифікаційною спорудою. Спорудили його магнати угорського походження Куропатви. Фортеця ввібрала чимало легенд і таємниць. Подейкують, що в розвалинах давнього замку донині живуть привиди. Зокрема, привиди-охоронці, які влаштовували колись жорстокі допити.
Читайте: Замки Скарбека й Балабана та «Кедрова палата» Шептицького: чим здивує Рожнятівщина
Інша легенда розповідає про скарби, заховані ніби на території фортеці. А ще існує переказ про підземний хід, який з’єднував Краснодвірський і Пнівський замки.
Через часті перебудови та зміну власників замок поступово занепадав, а на початку XIX століття і повністю спорожнів. Донині найкраще збереглися лише стіни й оборонні вежі. І то частково. Задля збереження історичної спадщини на території Пнівського замку часто влаштовують вистави, різноманітні майстер-класи та інші культурні заходи.
Ось остання культурно-мистецька подія із відтворення побуту Середньовіччя відбулася минулого місяця у рамках проєкту «Об’єднані спадщиною». Проводили майстер-клас із солеваріння, приготування середньовічних страв, ковальства, гончарства та інших історичних ремесел.
Дорогоцінне каміння на чудотворній іконі
У 1599 році, крім Краснодвірського та Пнівського замків, магнати Куропатви побудували в Надвірній ще й костел Успіння Пресвятої Богородиці. Тож йому – мало-немало 400 років.
Що цікаво, у храмі зберігався чудотворний надвірнянський образ Матері Божої Ченстоховської і найбільший на Прикарпатті орган. Але наприкінці Другої світової війни більшість парафіян-поляків разом із цінним костельним майном виїхала до Польщі. В тому числі з чудотворною іконою, яку вже й не повернули. Оригінал образу нині зберігається у катедральному костелі Петра і Павла в місті Легніца. У надвірнянському храмі можна побачити копію.
Читайте У Карпати за натхненням: як українська інтелігенція відпочивала і творила на Гуцульщині
Культ Матері Божої Ченстоховської був дуже поширений серед римо-католиків. Молячись перед образом, вони часто прикрашали його дорогоцінними речами. Ось як візитатор костелу 1775 року детально описує образ: корону Богородиці на іконі прикрашали перли й дорогоцінне каміння – близько 300 штук. На короні малого Ісуса – 270.
На жаль, це дорогоцінне начиння, яке було справжнім витвором сакрального мистецтва, до наших днів не збереглося. Є версія, що каміння забрала австрійська влада. Завдяки чудотворній іконі костелу Успіння Пресвятої Богородиці надали статус «малої базиліки», яких в Україні є лише п’ять.
Ремісничий осередок на Прикарпатті
Надвірна цікава й тим, що тут 1843 року спорудили одну з найбільших у Галичині фабрик хліборобських машин. Незадовго вступили в дію сірникова фабрика Симона Губнера і броварня Вільгельма Бухміллера, а в 1877 році – лісопильний завод.
Через кілька років почали експлуатацію нафтових родовищ у Пасічній та інших навколишніх селах. На початку ХХ століття тут почав діяти ще й нафтопереробний завод. Недаремно колись Надвірну називали ремісничим осередком на Прикарпатті.
«Будинок з химерами» Миколи Николайчука
Однією з родзинок Надвірної є будинок адвоката, поручника УГА, коменданта товариства «Луг» та голови місцевої «Просвіти» Миколи Николайчука, який давно охрестили «будинком з химерами». Можливо, через його нетиповий зовнішній вигляд. Зберігся, на диво, в доброму стані.
Адвокат Микола Николайчук був справжнім патріотом. Опікувався розвитком українських шкіл на Надвірнянщині, був організатором філії Українського Кооперативного Банку. Але доля його була трагічна. За розповідями місцевого краєзнавця Ігоря Андруняка, з приходом совітів у будинку адвоката енкавендисти провели обшук і заарештували його. Після Станиславівської тюрми подальша доля Миколи Николайчука невідома.
Читайте Столиця виноградників й кінних ярмарків: Снятин і його околиці
Сім’ю ж пана Миколи 1940 року репресували й вивезли до Казахстану. «Будинок з химерами» конфіскували, бібліотеку, майно розграбували. Після заслання його донька Аріадна підпільно вступила у греко-католицький монастир і згодом стала настоятелькою монастиря в селі Войнилові (монахиня, мати Василія). А син Олег, вихований на націоналістичних ідеях батьків, вступив до УПА і загинув у бою біля Галича.
Місце скорботи
Трагічне місце – гора Городище, де в 1941 році місцеві мешканці розкопали понад 100 замордованих більшовиками тіл українців. Тіла були покалічені, руки поламані та пов’язані колючим дротом. Це були представники проукраїнських організацій і просто свідомі патріоти. Нині тут братська могила у пам’ять про закатованих людей.
Також на горі Городище, мало хто знає, є кілька трамплінів. У минулому тут активно пропагувалися зимові види спорту. Колись була потужна спортшкола, після закриття якої все зупинилося. Нині трампліни в аварійному стані.
Перший пам’ятник Марійці Підгірянці
Надвірнянщина, зокрема село Білі Ослави – край, де побачила світ відома дитяча письменниця Марійка Підгірянка. Вона ж – Марія Ленерт-Домбровська. До слова, цьогоріч минає 60 років, як перестало битися серце цієї громадсько-просвітницької діячки та народної вчительки.
За свідченням краєзнавця, завідувача музею імені Марійки Підгірянки в Білих Ославах Василя Левицького, в період Другої світової війни згоріли обидві хатини-лісничівки, де ймовірно мешкала родина Ленертів. Тепер на їхньому місці виросли сучасні двоповерхові садиби-лісничівки. Ймовірний маєток поетеси з одного боку обступили двохсотлітні липи, ясені та явори. У тіні товстезних верб сховалася двадцятиметрова завглибшки криниця.
Музей, присвячений Марійці Підгірянці, розміщений у трьох великих кімнатах будинку-резиденції місцевого священника. Це перший цегляний будинок у селі, збудований у 1900 році. У 2014 році на подвір’ї музею відбулося урочисте відкриття першого в Україні пам’ятника відомій поетесі. Його автором виступив місцевий скульптор Володимир Довбенюк.
Батьки Марійки Підгірянки доживали свого віку на Покутті – у придністровському селі Нижнів, що на Тлумаччині. Біля греко-католицької церкви похована мама поетеси, а на цвинтарі неподалік руїн римо-католицького костелу – батько. Сама ж поетеса свій вічний спочинок віднайшла на Львівщині.
Авторка: Юлія Марцінів
Comments are closed.