Один мій знайомий має цікаве хобі – у вихідні лазить по полях і лісах з металошукачем, вишукуючи старовинні артефакти. Чорним археологом його назвати важко, оскільки копає не заради наживи, а в своє задоволення.
Результати його походів дуже різняться. Інколи може ходити цілий день і нічого не знайти. Втім, є одне місце, де завжди є здобич, пише Репортер.
На виїзді з Франківська у бік Тисмениці, справа від траси починається поле. Це неподалік села Микитинці. Коли туди не прийдеш, обов’язково щось знайдеш. Ділянка доволі велика – як кілька футбольних полів. Часто трапляються монети австрійського періоду, переважно ХІХ століття. Взагалі, металошукач там пікає, що дурний. Крім грошей, з-під землі викопуються якісь гачки, цвяхи, дверні петлі, дешеві перстні та гирьки до ваг. Але якщо відійти від цього місця трохи далі, знахідки різко припиняються. Товариш дуже цікавився, звідки так багато грошей і що там могло бути раніше?
Довелося почитати класиків краєзнавства. І вони дали правильну відповідь! Історик Алоїз Шарловський у 1887 році видав монографію «Станиславів і Станиславівський повіт з погляду історичного та географічно-статистичного». У розділі про торгівлю краю він пише таке: «Колись у місті Станиславові та під селом Микитинці були відомі ярмарки волів, які проходили 1 травня. Сюди зганяли по кілька тисяч волів з Покуття і Буковини, а згодом транспортували до Відня. Нині ці ярмарки повністю занепали…». Отже, на полі був велетенський базар, чи, як його тоді називали, – торговиця бидлом. Асфальтом і бруківкою там, звісно, й не пахло. Відтак, під ногами булькала багнюка, куди успішно втоптувались дрібні гроші. І не дуже дрібні також.
Автор: Іван Бондарев
Легенди Станиславова/Івано-Франківська. Як кати катів звинуватили
