Кілька років тому я написав статтю «Місто на екрані». Там йшлося про фільми, які знімали у нашому місті. До уваги бралися лише художні кінострічки, жодної документалістики. Але було кілька картин, які до переліку не потрапили, – про них я тоді просто не знав.
Тож нині мова піде про кінофільми, де на стоп-кадрах легко пізнається Івано-Франківськ, пише Репортер.
Двоє на острові Кохання
Почнемо з радянського «кіношедевру» «Вєчний зов», створеному за однойменним романом Анатолія Іванова. Режисери Володимир Краснопольський і Валерій Усков знімали його на студії «Мосфільм» протягом 1973-1983 років. Чого так довго? Бо це серіал із 17 частин.
В основі сюжету покладена історія родини Савельєвих, члени якої беруть активну участь у визначних подіях ХХ століття – з 1906 по 1961 рік.
Наше місто у фільмі фігурує лише у завершальній, сімнадцятій серії. Молодий поет Дмитро Савельєв, якого грає актор Валерій Хромушкін, приїжджає до Івано-Франківська, де живе його перше кохання – Галина. За плечима у жінки навчання в одному з тутешніх вузів, невдалий шлюб, від якого залишилась дитина. Зустріч відбувається посередині міського озера – на острові Кохання. Савельєв дарує їй власну книгу віршів та пропонує вийти за нього заміж. Він навіть готовий всиновити її доньку. Втім, Галина чомусь не в захваті від пропозиції, каже, що їм краще не бачитись, після чого залишає острів.
До теми: Легенди Станиславова. Кіно і німці.
Герой повертається у глухе сибірське село, мучиться і не знаходить собі місця. Але все завершується хеппі-ендом – з Івано-Франківська надходить лист, в якому Галя пише, що передумала й готова приїхати.
Серію знімали в 1983 році. На те, що це наше озеро, а не якесь інше, вказує панорама, що відкривається з острова. Добре видно куполи катедри і вежу ратуші. Нині краєвид частково закривають новобудови.
Пригоди австрійського заробітчанина
Наступну стрічку зняв австрійський режисер Ульрих Зайдль у 2007-му. Того ж року вона завоювала гран-прі Єреванського кінофестивалю – «золотий абрикос». Також номінувалася на Золоту пальмову гілку фестивалю у Каннах.
«Експорт-імпорт» – це фільм про українську дівчину-заробітчанку, яка працює в Австрії, та австрійського хлопця, якого у пошуках роботи занесло… в Україну.
Здавалося б, чого пертися сюди з ситої та заможної Австрії? Проте, життя – річ складна й непередбачувана. Молодого Паулі з Відня переслідують суцільні невдачі, його звільняють зі служби охорони, борги ростуть, як сніговий ком. Тому хлопець охоче пристає на пропозицію вітчима підзаробити грошей.
Справа проста – треба відвести в Україну кілька вживаних ігрових автоматів. Перше знайомство із нашою країною відбувається в ужгородському готелі «Інтурист», де вітчим знімає валютну проститутку. Потім між чоловіками виникає сварка, і Паулі, аби довести, що самотужки може чогось досягти у житті, тікає від вітчима.
І ось він вже на автовокзалі в Івано-Франківську. Коли герой проходить повз шеренгу автобусів, у динаміках чути голос дикторки, яка оголошує посадку на маршрутку «Коломия-Рівне».
Наступний кадр переносить хлопця на центральний продуктовий ринок. Він заходить на заднє подвір’я, де з машин торгують овочами. Події відбуваються взимку, сніг розтанув, під ногами суцільне болото. У Паулі немає грошей, йому холодно, хочеться їсти.
Юнак шукає роботу, ламаною українською пропонує свої послуги щодо розвантаження машини. Місцеві торговці його послуг не потребують. Хлопець ображено каже «Зука!» і залишає негостинний ринок.
У фіналі він похмуро мандрує засніженим узбіччям дороги, що нагадує трасу Івано-Франківськ – Тисмениця. Може, хлопець вирішив спробувати себе у хутровій промисловості?
У пошуках «Золотого круасана»
Український кінематограф тут теж долучився. У 2013 році вийшов дебютний повнометражний фільм Дмитра Моїсеєва «Такі красиві люди». Бюджет стрічки становив шість мільйонів гривень, який успішно освоїла Національна студія імені Довженка.
Сюжет досить цікавий. У невеличкій хатинці на березі моря живе вродлива жінка Марта (Поліна Войневич). Вона вміє вправно рибалити і цим заробляє на життя, продаючи рибу дорогим ресторанам. Марта самотня, але вона свідомо втекла від цивілізації, залишивши у попередньому житті усі негаразди.
Одного дня до її будинку приходить сивочолий чоловік із фотоапаратом та наплічником (актор Костянтин Данилюк). Він представляється письменником Іваном Дубаком з Івано-Франківська. Між ними спалахує шалене кохання. Через кілька тижнів Іван їде до Франківська влаштувати свої справи та обіцяє незабаром повернутись. Але не так сталося, як гадалося. У телефонній розмові він несе якісь бздури, що не достойний такої чудової жінки і пропонує знайти кращого чоловіка.
Втім Марта не здається і вирушає на пошуки коханого до Івано-Франківська. Наше місто представлене кількома гарними кадрами з майдану Шептицького і скверу Міцкевича. Спочатку жінка йде до книгарні (інтер’єри знімали в «Академкнизі НАНУ» в Києві), де просить усі твори Івана Дубака. Продавчиня саркастично повідомляє, що той випустив лише одну книгу 10 років тому, після чого дарує її, з чого можна зробити висновок, що творчість Дубака явно не в тренді.
Адресу коханого Марта не знає, але той розповідав, що мешкає у будинку, де на першому поверсі є кав’ярня «Золотий круасан». Такого закладу у Франківську немає, натомість у титрах знімальна група дякує мережі Львівської майстерні шоколаду.
Бармен дає справжню адресу Дубака – виявляється, той не має власного житла і мешкає в якійсь художній майстерні. Іван зустрічі не радий, йому соромно, адже він письменник-невдаха, працює офіціантом у «Золотому круасані» і попереду – жодних перспектив. Наступного ранку він взагалі тікає від Марти, й та повертається у свою рибацьку хижу.
Втім, горювала вона не довго. На морському узбережжі незабаром знову з’являється Іван, з усіма своїми манатками…
Поки що з фільмами все. Можливо, з часом ще щось назнімають.
Автор: Іван Бондарев
