Словосполучення «старий Станиславів» у багатьох асоціюється з містом кінця ХІХ – початку ХХ століть, коли з’явились численні поштівки з тутешніми краєвидами. При чому, більшість будівель, що там фігурують, зведена саме в цей період.
Але який же то старий Станиславів? Наше місто у давнину можна побачити не лише на фото, пише “Репортер”.
Реклама – рушій торгівлі
Батьком фотографії вважається французький хімік Луї Даггер, який у 1839 році винайшов спосіб фіксації зображення. До речі, перші світлини називали «дагеротипами». Але до цього людство теж якось давало собі раду. У книжках, газетах, рекламній продукції широко застосовували гравюри.
Гравюрою (від французького graver – вирізати, створювати рельєф) називали вид графічного мистецтва, в якому зображення є друкованим відбитком на дошці або на друкарській формі.
Київський історик Оксана Лобко, яка цікавиться родиною Потоцьких, показала мені цікаву літографію (різновид гравюри), вміщену у польську книгу про письменника Яна Потоцького – прямого нащадка наших засновників. Підписана вона була як «Вид Станиславова, 1850-1890. Невідомий автор. Літографія, збірка Національного Музею у Варшаві. Фото Петра Лігієра».
Малюнок доволі цікавий. По центру бачимо стару ратушу, що згоріла під час мармулядової пожежі 1868 року. Напевно, упорядники книги цього не знали, тому трохи дали у штангу із хронологічним періодом створення літографії.
Лівіше від ратуші стоїть храм, який можна ототожнити з латинським костелом-фарою, в якому сьогодні діє Музей мистецтв Прикарпаття. З протилежного боку ще один храм – теперішня катедра. Її допоможе ідентифікувати великий будинок, що прилягає до церкви під прямим кутом. Це не що інше, як колишній єзуїтський колегіум, а нині – морфологічний корпус медуніверситету на майдані Шептицького.
Читайте Станиславів 110 років тому: З’їзд «гайдамаків» на саме Різдво
Дещо лівіше від катедри видно ще кілька куполів. Можна припустити, що то вірменський костел, хоча розташування веж виглядає дещо дивним. Як і вся композиція загалом.
А тепер перенесемося у 1928 рік, коли у Станиславові проходила історична виставка. По її завершенні історик Чеслав Хованець випустив каталог експонатів. Під номером 132 читаємо таке: «Вид міста близько 1830 р. з літографічної етикетки Іоганна Павла Піллера Buch u. Steindruckerei, Станиславів. (з Бібліотеки Баворовських, Львів. Тека Батовського XXXVII)».
Більш ніж впевнений, що це одне й те саме зображення. Іоганн Павло Піллєр був першим станиславівським друкарем, випускав книги, календарі, бланки документів і багато всього іншого. Згаданий малюнок прикрашав рекламну листівку його печатної продукції. Тільки є тут одне «але». Піллер прибув до нашого міста у 1834 році. Тож «близько 1830 р.» – трохи зарано.
«Імператор австр.»
Десь рік тому на інтернет-аукціоні eBay з’явилась цікава гравюра. На ній пам’ятник цісарю Францу І, який колись стояв у центрі Станиславова.
Цей Франц був цікавим імператором – починав правити під номером «2», а завершив першим. Програв купу війн з Наполеоном, але у підсумку став одним з його переможців. Після смерті у 1835 році цісарю почали встановлювати пам’ятники у багатьох містах імперії. Станиславівський староста Казимир Мільбахер теж вирішив бути у тренді та увіковічнив монарха у бронзі на підвладній території.
Перед тим гостро постала проблема із місцем, адже серед гамірного Ринку Франц виглядав би недоречно, а іншої порядної площі просто не існувало. Довелося робити нову. Навпроти будинку староства (тепер морфологічний корпус медуніверситету) викупили та знесли дерев’яні халупи, на що з окружного бюджету витратили 3775 флоринів. Нову площу нарекли іменем Франца І (нині майдан Шептицького), а 23 травня 1838 року посеред неї відкрили пам’ятник монарху. Автором був віденський скульптор Іоганн Непомук Шаллер, який запросив за роботу і матеріали 3000 флоринів.
Читайте Станиславів 110 років тому: Ялинка проти шопки
На старих поштівках цей пам’ятник трапляється, але поліграфія не дає змогу розібрати напис на постаменті. А ось на старій гравюрі він читається добре – «Франц І імператор австр.». Саме так, решта літер не помістилась.
Статуя простояла до 1919 року, її знесли поляки, які захопили владу в місті.
На інтернет-аукціоні ця гравюра коштувала близько 40 євро, ніхто з місцевих колекціонерів її не купив. Сьогодні на сайті її вже нема.
Церква на Тисменицькому передмісті
Наступна гравюра була надрукована у часописі «Злата Прага» за 1888 рік. Вона ілюструвала статтю «Русинський костел у Станиславові». Навіть вказувався автор малюнку – художник Гавранек, який кілька десятиліть тому мандрував Галичиною і робив дорожні замальовки.
У тексті не зазначалась ані назва церкви, ані місце її розташування. Єдина зачіпка, що це «храмик уніатських русинів». Який же храм зафіксував отой чех-мандрівник? З історичних джерел відомо, що головним русинським, тобто українським, храмом старого Станиславова вважалась дерев’яна церква Воскресіння Христового. Але вона завалилась від старості у 1815 році, тож Гавранек, який завітав до нас у 1840-х, бачити її не міг.
Однак, існував ще один храм! На Тисменицькому передмісті, в районі теперішнього музучилища, на початку вулиці Коновальця, стояла дерев’яна церква Успіння Пресвятої Діви Марії, споруджена у 1740 році. Інколи її ще називали церквою Святої Варвари, через популярний образ. Історик Венедикт Площанський пише, що ікона розміщувалась у каплиці на галереї, куди вели зовнішні сходи. Саме їх можна побачити на гравюрі Гавранека.
Під час революції 1848 року храм вже не діяв і в ньому відбувались засідання окружної Руської ради. Невдовзі будівлю розібрали через аварійний стан, а церковні речі перенесли до колишнього єзуїтського костелу, який передали греко-католицькій громаді Станиславова.
Вогняний апокаліпсис
Грандіозна пожежа 1868 року привернула до нашого міста увагу регіональної преси. Наприклад, «Тигоднік Львівський» подав про це розлогу статтю у номері за 15 жовтня. Вона супроводжувалась гравюрою, яка мала б ілюструвати вогняний апокаліпсис. Пишу «мала б», оскільки одного погляду на малюнок достатньо, аби зрозуміти, що художник явно не намагався точно відобразити центр Станиславова – площа Ринок показана якоюсь прямокутною, а ратуша стоїть ледь не в куті. Хоча, в цілому композиція вірно відображає компоновку середмістя, якщо дивитись з боку катедри, позаду навіть видно палаючий вірменський костел.
Не менш цікавою є стаття з описом пожежі. Наводимо тут кілька розділів.
«Смаження повидла поблизу дерев’яної забудови при вулиці Липовій (Шевченка – Авт.) спричинилося до пожежі, яка почалась дня 28 вересня о другий годині пополудні, а через дві години вже половина міста була охоплена полум’ям. Сильний вітер сприяв до поширення пожежі, але якби допомога надійшла протягом першої півгодини, місто не було б знищено у таких масштабах. Наприклад, міські сикавки прибули запізно, ще й без води, а далі гасити пожежу навіть не намагались.
Цілий Ринок, вулиця Крива, Заболотівська (Василіянок і дальня частина Грушевського), Тисменицька (Незалежності), Липова, Широка (Січових Стрільців), частина вулиці Галицької вигоріли майже цілком. Вірменський костел з пробощством, чотири синагоги, суд цивільний і обводовий, обидві пошти, ратуша, а також близько 300 будинків згоріли вщент.
Пожежа була настільки потужною, що і дерев’яний канал, і містки, хоча й були укриті землею, все одно згоріли у тих місцях, де пройшов вогонь. Близько 6000 людей залишилось без даху, втрати сягають 3 мільйонів злотих ринських».
Далі буде.
Comments are closed.