Цей лист був умисно написаний гуцульською говіркою, щоб цим засвідчити свою любов до жителів Карпат. Знаменно, що Владика Андрей написав його в с. Братківці, в резиденції місцевого душпастиря, який знав гуцульську говірку та допомагав Архієрею в адаптації його послання.
У вересні 1899 року Станіславівський єпископ Андрей Шептицький здійснив архипастерський візит на Гуцульщину, в Косівський деканат. На білому коні об’їжджав він села, відправляв Служби Божі, приглядався до стилю життя гуцулів, сповідав і наставляв їх, пише Репортер з посиланням на сайт УГКЦ ІФ.
Вбачаючи своє покликання у служінні людям Андрей Шептицький 20 листопада 1900 року написав батьківського листа «До моїх любих гуцулів», у якому звернув увагу на ряд проблем, які нищать душу народу, і визначив шляхи їх подолання. Цей лист був умисно написаний гуцульською говіркою, щоб цим засвідчити свою любов до жителів Карпат.
Ще в минулому році, до 75-річчя смерті Митрополита Андрея Шептицького львівська професорка Зореслава Ромовська адаптувала до сучасної української мови.
«Авторський стиль Андрея Шептицького під час редагування цього листа дотримано якнайповніше», – каже професорка.
Пропонуємо і Вам ознайомитися із цим чудовим твором, адже цей лист торкається пороків, котрі, зі сприяння різноманітних чинників, перейшли з ХІХ століття у ХХІ. Можливо, той, хто прочитає цього Листа, знайде і в собі хоча б один гріх, про який у ньому йдеться, переосмислить своє життя, візьме на свої груди часточку завдання, здійсненню якого присвятив своє життя Митрополит Андрей Шептицький, – відвернути зло, відвернути гріх.
До слова, 25 жовтня 2020 р., Архієпископ і Митрополит Івано-Франківський Владика Володимир Війтишин здійснив відкриття та освячення дитячого садочка, який розмістився у відреставрованій і відремонтованій резиденції парафіяльній резиденції с. Братківці, де й був написаний цей Лист.
Читайте також:
“Людьми тижня” у “Репортері” стали волонтери, яким не все одно
Усім возлюбленим моїм гуцулам
Мир о Господі і Архиєрейське благословення!
Пам’ятка з канонічної візитації
Об’їхавши Ваші красні гори дізнався, як Ви живете, і полюбив Вас так, що дуже жаль було мені Вас залишати. Повернувшись додому, почав міркувати над тим, що міг би ще для Вас зробити. І збагнув, що Вам буде приємно і корисно, якщо в окремому листі зберу хоча б найважливіше з тих наук, які Вам виголошував, коли перебував з Вами.
Самі бачили, що не пожалкував для Вас ні сил, ні здоров’я. Як міг, – часом і захриплим голосом, – проповідував Вам слово Боже. Ви охоче слухали мої бесіди і брали собі їх до серця. Завдяки цьому ми так пізнали один одного, так щиро полюбили, і стільки золотих ниток любові понасновувалося між мною і Вами, що, я певен, радо приймете від мене й цього листа, якого Вам здалеку надсилаю.
Читайте:
Творці нашого міста. Яким архітекторам Франківськ завдячує своїм обличчям (ФОТО)
Цим листом я хочу утвердити Вас у добрих справах і водночас застерегти від зла: хочу, щоби Ви мали від мене і письмову науку, яку могли б читати у читальнях, які я Вам у кожному селі заснував. Ви про це пам’ятаєте й уже знаєте, оскільки я говорив Вам про них.
Скрізь поміж Вами знайшов я щирих і добрих християн, які мені обіцяли: письменні – що будуть різні добрі книжки читати, а неписьменні – що цього читання будуть уважно слухати.
Це дало мені велику радість, тому й сьогодні, коли я посилаю цього листа, уже знаю, що не буде в наших горах жодної християнської душі, в яку б не проникла ця моя бесіда. Те, що в нім написано, – то слово Боже, – буде перечитано і на полонинах, і на царинах, і у хатах, і при роботах.
Послухають це читання старі, що уже незабаром мають померти та перед судом Божим стати, послухають і молоді та й, може, на ціле життя щось з нього собі затямлять.
Тому сьогодні, коли пишу цього листа, здається мені, що усі Ви стоїте переді мною так близько, наче бачу ще раз той щирий сердечний гуцульський народ, який мене слухав, коли я йому слово Боже проповідував. І серце моє б’ється з радости від того, що можу ще раз до нього звернутися і слово Боже йому проголосити.
Подяка за добру гостину
2.Хочу насамперед красно подякувати Вам за те, що Ви мене, свого єпископа як слугу Христового, сердечно прийняли і скрізь охоче слухали. Мушу Вас похвалити й за теплу набожність, з якою Ви горнулися до святої сповіді та й до Святого Закону.
Окремо мушу похвалити тих з Вас, хто у всьому своєму житті твердо тримається святої віри і сповняє Божий Закон, як лишень може. І тих, що у супружестві мирно живуть, показуючи приклад іншим: дітей своїх виховують по-християнськи і бережуть їх від усілякого гріха. І тих, хто вірно дотримується присяги не пити горілки. І тих, хто гарно по-християнськи живе та ще й інших своїм прикладом заохочує до цього. І тих, хто до церкви щонеділі й у свята ходить, хоча церква іноді досить далеко.
А на велику потіху усім цим праведним та добрим християнам скажу їм сьогодні, що не омине їх заплата у небі. «Радуйтеся і веселіться, бо заплата Ваша велика в небі»”.
Добрий пастир шукає загубленої овечки
Коли я гостював у Вас, то найперше шукав грішників, щоби навернути їх до Бога, так, як Син людський прийшов «шукати і спасти загиблого».
Як добрий вівчар шукає вівці, що пропала, й питає, кличе, прислухається, чи не обізветься де вона, так і я скрізь по Ваших горах шукав і кликав, видивлявся за грішниками. Такою самою є моя робота і сьогодні.
Тому й не дивуйтеся, що мушу звернути Вашу увагу на деякі пороки та гріхи, котрі виявив у Вас. І не гнівайтеся, що висловлю Вам усе, що лише злого знайшов серед Вас.
Блудство – найнебезпечніший гріх
Перша і найважливіша річ, про яку Вам хочу сьогодні написати, – от яка. Є поміж Вами один гріх, найбільший, найнебезпечніший, який лише є у світі, що його мусите обов’язково вирвати та викорінити з-поміж себе, якщо Вам миле теперішнє щастя і спасіння вічне. Тим страшним гріхом є блудство та всі інші гріхи, що суперечать шостій заповіді Божій.
Люди про Вас у світі кажуть, та й в книжках написано, що не мине й сотні літ, як Ви усі загинете і марно пропадете.
Не гнівайтеся, що щиро Вам про це кажу, бо те, що пишу, то пишу не з гніву, а з любові, – та й для добра.
І я так міркую, браття мої сердечні, що, як не візьметеся всіма силами за викорінення з-поміж себе цього гріха, то багато з Ваших родин намарне згине, і залишиться після них хіба сама ганьба.
Хоча познайомився я з багатьма чесними і набожними християнами, у хаті яких цей гріх не загостював, але нема, очевидно, жодного села, в якому хоча б кілька хат не горіли вогнем цього гріха. А так, як пожар з хати на хату переходить (там, де село так збудоване, що хата біля хати стоїть, як на долині), – так подібно і цей гріх з однієї хати переходить до іншої і може зайняти усе село.
Тому й не дивуйтеся, що, помітивши у Ваших селах цей пожар гріха нечистого, хочу цим листом, як у великий дзвін, вдарити на сполох, і до всіх християн голосно крикнути: «Люди добрі, рятуйте! Вогонь у селі!».
«Ви, грішники, що спите, прокиньтеся з гріха – вставайте. Рятуйтеся, бо хата Ваша уже горить!».
Продовження листа читайте тут.
Comments are closed.