Зимове місто. Чим відрізнявся радянський Франківськ від нинішного (ФОТО)

Сімдесяті, вісімдесяті роки минулого століття. Здається, не така вже й далека епоха, та як не крути – вже історія.

Старі фото з приватних колекцій допоможуть нам побачити, чим відрізнявся радянський Івано-Франківськ від теперішнього.

Фото № 1 за часом не можна ідентифікувати точно, але воно є найдавнішим у цій добірці. Орієнтовно – або кінець 1960-х, або початок 1970-х.

Перед нами вулиця Незалежності, яка тоді була Радянською. Ще немає драмтеатру та й готель «Україна» лише будується. На вулиці незвично мало транспорту, як для центру міста. Але основну увагу привертає не це, а споруда євангелістської кірхи.

Читайте Зима в родинних альбомах. Коли Франківськ ще був Станіславом (ФОТО)

Її звели для німецьких колоністів у 1885 році. Після Другої світової у храмі працювала спортивна дитяча школа. Споруда була капітальна, могла прослужити ще довгі рокі, але в тому районі запланували створити новий радянський центр Франківська із пам’ятником Леніну. Тож кірху вирішили знести. Підірвали її у 1971-му.

Якщо уважно роздивитись фото, то видно, що вікна там вибиті. Схоже, храм уже готують до зносу.

Тоді теж були різні зими – і зі снігом, і без. Наприклад, початок 1972 року мало чим відрізнявся від пізньої осені. На фото № 2 – Вічевий майдан періоду новорічних свят. Хоча тоді це була площа Фестивальна. Саме там ставили міську ялинку (до кадру вона не потрапила), а біля неї – великі фігури казкових персонажів.

Читайте Руїни, ковзанка і Водосвяття. Як взимку виглядав Станиславів на австрійських і польських поштівках (ФОТО)

Святого Миколая комуністи не толерували, тому надавали перевагу Діду Морозу, Снігуроньці, зайчикам і лисичкам. Один час між деревами натягнули дріт, по якому рухалася ступа з Бабою Ягою. Але то було пізніше. До речі, на будинку праворуч можна розібрати фрагмент напису «Міжміський переговорний пункт». Нової переговорки ще не збудували. На її місці тоді влітку розбивали клумби, а взимку ставили дерев’яний кіоск, де продавали хлопавки і бенгальські вогники.

Вічевий майдан був не єдиним місцем, де відчувалась новорічна атмосфера. Із наближенням свят комунальники облаштовували і парк Шевченка, який можна побачити на світлині 1980 року (№ 3) Біля палацу Ромашкана ставили ще одну ялинку, головною алеєю катали дітей на санях, актори драмтеатру, переодягнені у Дідів Морозів і Снігуроньок, співали під фонограму.

Читайте Легенди Станиславова/Івано-Франківська. Допоможіть впізнати вулицю (ФОТО)

Вздовж алей було натикано безліч агітації, серед якої трохи сиротливо виглядав транспарант «Зі святом Прикарпатської зими». Хоча, люди настільки звикли до комуністичних гасел, що не звертали на них уваги і просто раділи святу.

А це знову Вічевий майдан, 1983 рік (№ 4). Щоправда, його вже встигли перейменувати з Фестивальної площі на площу Перемоги. У кадрі – старий фонтан, який відкрили за два роки до того. Він мав вигляд двох різнорівневих басейнів, куди з верхнього перетікала вода, створюючи ефект міні-водоспаду. Посередині басейнів по колу йшла декоративна огорожа, прикрашена зображенням риб, восьминогів та інших мешканців морських глибин. Взимку, ясна річ, фонтан не працював, зате був місцем для фотосесій малечі.

Читайте Легенди Франківська. Таємна історія комсомолу

По периметру басейну встановлювали великі фігури Буратіно, Кота у чоботях, Сірого Вовка, Зайця та багатьох інших улюблених дитячих персонажів. Вони були виконані з пап’є-маше у людський зріст, через надмірну популярність публіки часто страждали, тож міські художники оновлювали асортимент кожні кілька років.

Наступне фото датовано 1984 роком (№ 5). Тоді ще не збудували великий критий ринок, тож базар містився на місці теперішнього «П’ятачка» і прилеглих локаціях. Тут ми бачимо так звану «птахорізку», тобто павільйон, де продавали птицю. Старожили згадують, що у сімдесятих ним завідував старий єврей з золотими зубами. Він всіляко підтримував своїх і за прилавками було повно літніх єврейок, які скубали курок чи гусок. За Горбачова вони масово виїхали до Ізраїлю. Можливо, саме цей заклад надихнув Юрія Андруховича написати вірш «Птахорізка».

«Треті птиці
лунко прокричали ранок,

І ринок забуяв, як райський ліс.

Тож тяжкі тіла
знекровлених коханок

Закутує в пітьму
пан птахоріз…»

Між тим, павільйон зберігся донині. Правда, його капітально перебудували і нині там квітковий павільйон, а в торці – платний туалет.

Читайте Легенди Станиславова/Франківська. Чому подорожчали чебуреки?

Для пояснення фото № 6 наведемо уривок зі статті Михайла Головатого «Аптеки старого міста».

«У 1987 році будівельники розбирали тильну частину старого будинку на Шеремети, 2, навпроти теперішнього собору УАПЦ. На глибині більше метра несподівано були виявлені флакони, слоїки, ступки. Окремі флакони були закорковані, в них виявився липовий дьоготь, який і зараз використовується для обробки ран. Сумнівів не залишалося – тут була давня аптека. За характером керамічного посуду археологи датували аптеку другою половиною ХVІІІ століття».

Тильною частиною тоді не обмежилось, розібрали весь будинок. Але навіть радянські архітектори зважили на історичну частину міста, тож збудували не торговий центр, а скромну двоповерхівку «під старовину». Третій поверх сюди втулили вже за незалежності.

Світлину № 7 можна вважати унікальною. Бачимо знайомий Вічевий майдан зі старим фонтаном, але перед ним якась дивна фанерна конструкція, що нагадує силует людини. Що це? Нереалізований пам’ятник Івану Франку! Республіканське міністерство культури провело конкурс на скульптурний проект, який виграли кияни Петро Стукалов і Петро Остапенко. Довго не могли визначитися з місцем. Як варіант розглядали площу Перемоги.

Читайте Легенди Станиславова. Інспектор цнотливості

На початку лютого 1987 року на майдані встановили фанерний макет, аби подивитись, як пам’ятник впишеться у простір. Муляж простояв лише кілька годин, але архітектор Зеновій Соколовський встиг його сфотографувати.

Реалізувати проект не вдалося. Місцеві громадські діячі через газети закидали пам’ятнику схожість зі статуєю Пушкіна у Ленінграді, скаржились, чому Каменяра мають робити кияни, а не майстри з Франківська. Але головним аргументом стало те, що на площі Перемоги Франко виглядав чужорідним тілом.

А далі СРСР затріщав по швах і всім стало не до Каменяра.

Фото з колекцій Андрія Голованя, Володимира Безгачнюка, Ігоря Роп’яника, Зеновія Соколовського