Гроші

Великі гроші та ще більший клопіт. Чому ЄС хоче контролювати допомогу Україні

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr

Єврокомісія готова дати нам гроші, але в обмін на реформи та під суворим наглядом. Вочевидь не так уряд переможців уявляв собі відбудову України після війни, пише Юлія Самаєва на DT.ua.

гроші ЄС новини Івано-Франківська
© depositphotos

Давайте на секунду виринемо із океану патріотизму та спробуємо чесно відповісти на запитання: чи дійсно щось принципово зміниться у нашій державі після перемоги? Якщо ви переконані, що так, то ось вам іще одне: чому ж не було принципових змін ані після Помаранчевої революції, ані після Революції Гідності?

Згуртованість, альтруїзм і прагнення єдиної суспільно значущої мети, вся ця «наша сила в єдності» дуже швидко розчиняються в буденності. Згуртованість змінюється клановістю, альтруїзм — егоїзмом, і вже у кожного своя мета, особиста. Тому доволі дивним є невдоволення влади тим, що гроші нам даватимуть не просто так, а під суворим контролем і на жорстких умовах.

Якщо чесно, то після десятиліть повальної та безкарної корупції, при таких судовій владі та правоохоронній системі, які абсолютно дискредитували себе, довіри до нас небагато. Так, ми всіх здивували, змусили про себе говорити і захоплюватися нами. Так, президент проявив сміливість і мужність, але це не торкнулося ротацій у його команді.

Натомість ті, хто виділяє нам гроші, добре знають, що до воєнних звитяг Україна в основному славилася корупцією. Тож цілком зрозуміле бажання Єврокомісії виділяти кошти на відбудову України порційно, в обмін на реформи, по 500 мільйонів за раз і не більше, при цьому прив’язуючи наступні транші до виконання попередніх завдань. Незрозуміло тільки, як ми із цим впораємося.

Читайте: Анна Потьомкіна: “На Венеційській бієнале була чітка українська позиція й не було голосу росіян”

Згадайте виконання будь-якої угоди про підтримку з МВФ, де фінансування виділяється за аналогічним принципом. Для нас виклик просто виконати угоду. Ми беремо перший транш (бо це найпростіше), потім шантажем чи сльозами вичавлюємо з МВФ другий транш, а як пощастить, то ще й третій, і все. Підписуємо нову угоду, бо строки старої завершилися. Не знаю, чи рейтингує МВФ країни за обсягами сплаченої комісії за неотримані транші, але ми у такому рейтингу були б лідерами.

У самій же країні в цей час завжди точилася непроста, часом на межі здорового глузду, дискусія про рівень зовнішнього управління. Вкрай рідко хтось справді розуміє, що пункти в меморандумах — це процес перемовин, і часто ми самі ж туди вписуємо щось, навіть не прикинувши, чи здатні це «щось» виконати.

Ні, тут більшість впевнена, що очільники міжнародних фінансових організацій ночами не сплять, хочуть керувати Україною, сповільняти її розвиток, перетворювати на сировинний придаток, красти її землю, людей тощо. Коротше, суцільна глобальна змова проти нас.

Насправді, якби не вкрай низька ефективність нашого управлінського апарату вкупі із надзвичайно високими корупційними ризиками, про жодне зовнішнє управління не йшлося б ніколи. Та й будемо відверті, не Сорос зробив із нас слаборозвинений сировинний придаток. А люди, що дають нам гроші (і це їхнє право), елементарно не впевнені, що ці гроші використають за призначенням або ж узагалі використають (є ж і такі у нас приклади).

Читайте: Тепловізор за сердечка. Як українці у США завзято працюють на перемогу (ФОТО)

Не випадково країни-донори більш прихильні до ідеї співпраці із місцевою владою, а не з центральною. Вони розуміють, що проконтролювати гроші, що стікаються в один величезний котел, значно важче, ніж фінансування, виділене на відбудову міста чи області. Для нас такий варіант також був би ідеальним, але з інших причин. Поставивши у пряму фінансову залежність від центральної влади всю країну, ми ризикуємо відбудувати тут не нову Україну, а нинішню Росію, де лише центральна влада вирішує, яким бізнесам жити, а яким помирати, де від лояльності місцевих лідерів до вождя напряму залежить розвиток цілих регіонів, де медіа або на службі у царя, або у вигнанні та жебрацтві. Не для того ми воюємо з РФ, щоб на неї перетворитися. На жаль, акумулювання величезних грошей на відбудову на рівні ОП — значний ризик саме цього сценарію.

Утім, згадаймо, з чого починалися всі спічі наших урядовців про майбутнє відновлення: ми маємо самі вирішувати, самі розпоряджатися грошима, нам потрібні гроші напряму в бюджет і якомога більше, а контролю давайте поменше. Одразу видно, що люди собі навіть уявити не можуть ті 500 млрд євро, у які оцінила нашу відбудову Єврокомісія. Із довоєнним бюджетом ми могли б на ці гроші жити 15 років. Тож цілком логічно, що власники цих грошей хочуть їх контролювати.

Наш героїзм у боротьбі з РФ нічого не змінив: нам не довіряють, і це виправдано. Бо поки одні перемагають і на передовій, і в тилах, інші не дочекаються, коли вже на тій перемозі можна нажитися. Плани відновлення України кинулися писати всі, хто має руки. Нацрадою відновлення опікується особисто Єрмак — заслужений економіст України. У групи експертів при Нацраді набрали півтори тисячі (і це не поетичне перебільшення) осіб. Ну щоб розмити відповідальність за напрацювання максимально.

Читайте: Кава на кавунах. У Франківську молоді херсонці відновили улюблену справу (ФОТО)

Ці 23 робочі групи з реформування всього на світі — відповідь на слова Урсули фон дер Ляєн про те, що нам треба зосередитися на адміністративній спроможності, боротьбі з корупцією, незалежності судової системи та верховенстві закону. Відразу видно, що зосередилися та довели адміністративну спроможність.

Готуватиме наш експертний батальйон комплексний План відновлення від наслідків війни. При цьому офіс президента вже місяць як видав на-гора свій План економічного відновлення України. А Мінекономрозвитку свій. І не лише вони. Але ж то були не комплексні плани, а тепер буде комплексний. І якісний, як і все, що робить натовп ноунеймів. У групі з розвитку фінансових ринків там, наприклад, фінансист із світовим ім’ям — Микола Тищенко.

При цьому жоден із творців нової України й досі не знайшов часу ані на осмислення основних причин, які не давали нашій економіці розвиватися до війни, ані на формування моделі тієї економіки, яка дозволила б нам вибратися не просто із післявоєнних злиднів, а й із групи країн, що розвиваються.

Бо можна, з одного боку, витратити сотні мільярдів євро на відбудову інфраструктури, давши досвідченим «великим будівельникам» напиляти на цьому десятки мільярдів, а з іншого — розробити якісні регіональні інвестиційні проєкти та покласти частину відбудови інфраструктури на плечі інвесторів, одночасно і відновлюючи, і розвиваючи населені пункти.

Читайте: Кандидат – лише початок. Від чого залежить вступ України до ЄС

Можна влити десятки мільярдів у розбудову індустріальних парків, а можна масштабувати концепцію на рівень держави і забезпечити привабливі умови роботи не в окремих ареалах існування, а у всій країні. Можна вливати фінансування у «пріоритетні галузі економіки», підрощуючи нових олігархів і підтримуючи наш сировинний курс розвитку, а можна, нарешті, змінити пріоритети, надаючи підтримку виключно високотехнологічним виробникам товарів із високою доданою вартістю і високим рівнем локалізації.

Можна спалити мільярди на програми, плани, стратегії (потрібне підкреслити) повернення мігрантів, а можна зосередитися на створенні фінансових інвестиційних інструментів для них, а робочу силу залучити із третіх країн. Загалом, можна нарешті створити здоровий фінсектор із нормальними біржами, адекватним регулятором, широким набором інструментів, власним арбітражем, а можна покластися на Тищенка і отримати «котлєту».

Читайте: Анклав росії. Як у Франківську борються з церквою московського патріархату

Та хоч би на який шлях ми стали, фон дер Ляєн права: без якісної реформи судової та правоохоронної систем, без реформи Антимонопольного комітету ми зайдемо в глухий кут. Пів трильйона євро — великі гроші, але, по-перше, сума залежатиме від нашої вправності, а по-друге, все одно буде розтягнута на десять років. З огляду на наш попередній досвід нам чверть століття знадобиться для їхнього освоєння.

Тож варто будувати країну, в яку захочуть вкладати кошти не лише політики, а й бізнесмени. А у нас і раніше з інвесторами було не дуже через корупцію у владі та судах, а тепер до цих ризиків додається ще й перманентна воєнна загроза та всі ризики, пов’язані із втратою половини ВВП. І теоретично ми могли б бути цікавими як територія потенційного швидкого зростання будь-чого, але ми маємо гарантувати їм безпеку, не лише фізичну, але й фінансову.

У нас же досі «рєшашки» на всіх рівнях. Починаючи з магазів, які продають «гуманітарні» броніки, та митниці, де після скасування мита «справжні патріоти» почали брати собі в кишеню по 1000 баксів за контейнер, і закінчуючи ОП, де вже давно поділили, хто які «потоки відновлення» очолить. Тому так, трохи зовнішнього управління і дрібка європейської бюрократії нам не завадять. При цьому ми маємо все ж концептуально визначитися із вектором нашого розвитку і не сліпо погоджуватися на перші-ліпші рецепти, а чітко зрозуміти, які реформи (крім судової, правоохоронної та антимонопольної) нам дійсно потрібні передусім.

Читайте: Насильство у час війни. Як у Франківську допомагають місцевим і приїжджим рятуватися від домашніх тиранів

А ще не зайве звузити число відповідальних за успішність цієї співпраці на сотні мільярдів. І якщо настільки незамінний Єрмак, то хай буде Єрмак, але він один. Щоб точно знати, на кому вся відповідальність. Бо ми пам’ятаємо, як з роками зростала кількість підписів під меморандумами з МВФ (там скоро вже керівники департаментів будуть підмахувати), і відповідальних за провали вже не знайти. Кого про що не спитай, у відповідь почуєш: «Ми свою частину виконали, це все вони…». Ми маємо точно знати, хто персонально відповідає за цю співпрацю, бо за всіх позитивів обміну грошей на реформи це довгий і складний шлях, на якому важко тримати темп і дуже легко скотитися в окозамилювання. Згадаймо, скільки всякого законодавчого мотлоху ми наприймали, прикриваючись вимогами МВФ. Так то були квіточки порівняно з тим, що на нас чекає.

Так, у перспективі та при грамотному кураторстві ми дійсно можемо і корисні реформи здійснити, і безпрецедентний обсяг грошей на відновлення отримати. Єврокомісія говорить, що основний принцип, за яким виділятимуться кошти, — зроби краще, ніж було. Ми щиро сподіваємося, що принаймні тут, в Україні, є розуміння, що планка якості майбутніх змін має бути значно вищою, ніж наше «було».

Тривога під час вистави. Як працюють франківські театри і кінотеатри після сирени

Читайте «Репортер» у Telegram та Instagram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні