Уже 15 років в Івано-Франківську працює та розвивається театр пантоміми та живої скульптури Mim Theatre IF. Очолюють його Артур Гулько та Андрій Кирильчук. Ви точно бачили їх феєричний фестиваль живої скульптури на стометрівці два роки тому чи живу картину до 30-річчя Незалежності.
Цих вихідних Артур Гулько провів шість безкоштовних майстеркласів з пантоміми для дітей, аби ті більше дізналися про цей вид мистецтва і спробували себе у ньому. «Репортеру» мім розповів про тонкощі своєї професії.
Профі проти аматорів
«Діти багато часу проводять у ґаджетах, а хочеться їх трохи від того відірвати. Пантоміма для них – щось нове, цікаве. Я по очах бачу, що дітям це подобається, їх воно пре, – говорить Артур Гулько. – Мене пантомімою заразив Андрій Кирильчук, і з 2004 року я цим займаюся. У 2006 ми з ним створили свій театр пантоміми та живої скульптури. Тоді робили свої окремі вистави з акторами театру ляльок і франківського драмтеатру. А згодом взялися ще й за живі скульптури – почали виступати на корпоративах і вечірках».
У 2011 році вони вперше, не лише для себе, а й для живих скульптур України, виїхали на чемпіонат світу в Голландії. Подали заявку та пройшли відбір за надісланими фото та відео.
«Учасників відбирають за тим, як накладений грим, яка якість костюму, ідея та майстерність. Вже на місці журі протягом чотирьох годин оцінює учасників і оголошує результати. На чемпіонаті було близько 200 скульптур з усього світу. Це був крутий досвід, – розповідає Гулько. – Коли ми починали, то багато їздили на фестивалі – вкладали свої кошти у знайомства. І з часом розумієш, що вже знаєш усіх, хто професійно цим займається. Їх небагато – десь 50».
До теми: На морі, в горах і на сцені. Як франківський драмтеатр гучно відкривав новий сезон (ФОТО)
Виявляється, хоча на вулицях Європи живих скульптур багато, але переважно це аматори, їхня робота ніякого мистецького навантаження не має. Лише бізнес.
«Якось разом із скульптурами з шести різних країн ми зробили спільний проєкт Living Statues Project із 10 скульптур, аби податися на чемпіонат світу. Це було щось нове, – розказує Артур. – І в Амстердамі, на головній площі, біля музею мадам Тюссо, вирішили спробувати себе перед чемпіонатом світу. Виступали дві години, вклали працю в костюми, грим, ідею, а ті аніматори маску змінили і далі показують те саме. Нам так прикро стало, що це ніяк не регульовано. Це ж обличчя міста».
Наприклад, у Лісабоні треба мати ліцензію, яку видають в мерії. І поліція спершу дає попередження, а вдруге вже забирає з площі, якщо виступати без ліцензії. Але є нюанс – якщо їм сподобається рівень вашого виступу й костюму, то можуть і не підійти. Артур каже, що двічі мали такий досвід, коли поліцейські дивилися, але за ліцензію не питали.
Віднайти унікальний образ
Улюблений образ Артура Гулька – граф з епохи рококо. Це перша його жива скульптура, в яку вкладено найбільше. З Андрієм Кирильчуком вони представляли його в голландському Гарлемі.
«Ми придумали філософську історію: один граф намагався керувати іншим, хоча насправді виявилося, що ними керує ще інша сила, – каже Гулько. – Але людям треба щось простіше, як виявилося. Потім я це спростив до пудри й дзеркал, бо в цю епоху вони якраз наводили марафет».
Також на всіх фестивалях дуже популярні козаки, які варять кулешу в казані. Так, у Голландії перше місце взяв граф, а друге – козаки. На ще двох – козаки взяли друге та третє місця.
Аби не повторюватися в ідеях образів, стараються відстежувати всіх світових акторів, хто займається живими скульптурами професійно. Претензії, звісно, виставляти ніхто не буде, але повторення було б неприємним.
Читайте також: Деренько: Як майстер з Прикарпаття раптом став блогером, але майструвати не припинив
«Ти наче рівнем падаєш. Якщо повторив, значить, є хтось кращий за тебе, – пояснює Артур Гулько. – У 2014 ми для фестивалю в Бухаресті зробили костюм «газетні люди», а роки через три накопали газетного чоловіка в архіві португальського актора Антоніо Сантоса. Він першим почав робити живі скульптури ще 1987 року. Його газетна скульптура була трохи іншою, але ідея та сама. Якось ми з ним говорили, то він сказав, що в нас прикольно вийшло».
А було й навпаки. Артур Гулько та Артур Кирильчук для акції від фарби Sniezka розіграли історію, коли фарба розмальовує білих дідуся і онука, й вони оживають. За кілька місяців німецький мім зробив схожу живу скульптуру з розмальовуванням. А потім виявилося, що той же Антоніо Сантос робив таку скульптуру ще раніше.
«Я прямо не питав німця, чи він побачив нас і повторив. Так склалося. Тобто ідеї десь крутяться, – каже Гулько. – І все дуже розвивається. Якщо колись усі хотіли бути дуже схожими на скульптуру, то тепер це пішло в різні кольори, перформенси, мінівистави, етюди. Пішов розвиток і в костюмах, техніках, матеріалах, кольорах».
Ідея створити живу картину виникла у франківських акторів ще у 2017 році. Кілька разів бачили живі картини до пояса, та оскільки в Україні такого ніхто не робив, то вирішили спробувати. До 30-річчя відновлення Незалежності домовилися з художниками, отримали добро в Білій хаті. Вийшла ціла мінівистава.
«Нині живі скульптури на вулиці – це і є вистава. Хтось пропонує тенденції і якщо смаки збігаються, тобі це подобається, ти робиш щось схоже. Дуже крутими в цьому завжди були португальці. Сильні також голландці. Вони роблять погоду в нашій сфері», – говорить Артур Гулько.
Дуркувати й закладати сенси
Актори виконують ролі і режисера, і бутафора, інколи – художника. Продумують ідеї образів, щось роблять самі, а за складними конструктивними рішеннями звертаються до колишньої театральної кравчині. Вона допомагає шукати оригінальні рішення, аби було не лише гарно, а й практично – не заважало рухам мімів.
Для пантоміми важливо, як актор виглядає в костюмі, як взаємодіє з публікою. Бо навіть без слів треба спілкуватися з людьми. Якщо він почувається впевнено, привабливо виглядає, це може стати його роботою і приносити заробіток.
«Якщо ти робиш, що дуже любиш, і ще отримуєш за це гроші – це ж бомбезно! – каже Артур Гулько. – Моя перша робота була на відкритті автосалону в Хмельницькому. Я тоді так переживав, за годину до початку вже загримувався. А вийшов і за п’ять хвилин розслабився».
Живі скульптури, як і актори в театрі, дуже цінують розумного вдячного глядача. І хоча сьогодні реакція людей на їхню роботу трохи краща, ніж раніше, втім, дуже багато тих, яким лиш би фото зробити.
«Скульптура ж не просто стоїть. Там є сюжет, закладений сенс. Я розумію, що людям треба щось нескладне до сприйняття, але якщо не буде зростати освіченість, то все зведеться до нуля. Тому ми намагаємося балансувати – десь дуркувати, а десь і закладати сенси. І коли людина дивиться, розуміє, про що ти, аплодує, то тобі вдвічі, втричі приємніше, коли така людина робить фото».
Авторка: Ольга Суровська
Comments are closed.