У суботу, 18 жовтня, у просторі «ветераницивільні «Петрос» відбулася презентація першої авторської виставки художниці Ганни Кісілішиної. Її сина, азовця й захисника «Азовсталі» Олексія Кісілішина росіяни вбили в Оленівці.
Через рік після втрати пані Ганна створила серію картин у пам’ять про нього, пише Репортер.
Ганна Кісілішина родом із міста Маріуполь, в якому прожила все життя. 22 роки працювала вчителькою, а згодом звільнилася, щоб проводити творчі майстер-класи та організовувати фестивалі з психології й езотерики.
Під час виставки пані Ганна багато розповідала про сина. Про те, що Олексій дуже любив тварин і дбав про них із дитинства. Здобув фах газозварювальника. У 2014 році він сказав матері, що їде до Києва вступати на ветеринара. Та коли Ганна зателефонувала, аби дізнатися, чи син став студентом, почула: «Мамо, я нікуди вступати не буду. Я вже в «Азові»».
У 2016 році військовий повернувся до цивільного життя, мешкав у Києві. Проте за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення повернувся в рідне місто.
Я не могла зрозуміти. Кажу: “Чого ти приїхав?” А він каже: “Я вже буду в Маріуполі працювати”. Тоді я ще не знала, що хлопці його покликали… І він повернувся, — каже Ганна Кісілішина.
Початок великої війни художниця зобразила у картині «Початок. Перший звук».
Коли пролунав цей вибух у Маріуполі, у всіх великих містах, і ми зрозуміли, що почалася війна, він встав із ліжка й сказав, що йде за зброєю. Я знала, що не буду його відговорювати чи ховати. Знала його свідому позицію ще з 2014 року. Одна надія була, я спитала: “Не в “Азов”? У тероборону?” А він сказав: “Ма, звичайно, в “Азов”, — говорить художниця.
За її словами, цією картиною вона хотіла передати стан усіх людей, нажаханих першим звуком війни — тим вибухом, з якого все почалося.
Разом із батьком й іншими побратимами Олексій 86 днів тримав оборону Маріуполя.
У травні 2022 року, за наказом керівництва держави, захисники вийшли з «Азовсталі» в полон.
Ганна ж із мамою евакуювалися через Крим до Португалії. Вона каже, що їм дуже пощастило, адже того дня в місті не працювали російські снайпери. Наступного ж – окупанти розстрілювали автомобілі цивільних.
Про втечу з Маріуполя мисткиня розповіла в одній зі своїх картин.
Дуже багато сенсів вклала. Але тільки про один розповім. Коли ми виїжджали, нам назустріч йшли люди з центру міста, який вже був розбомблений. Вони просто не розуміли, в який бік треба йти. Йшли, як у фільмі про апокаліпсис — ніби божевільні. Йшла одна жінка з новонародженою дитиною. Вона несла тільки свою дитинку, більше нічого. І мені запам’яталися її очі. Людина жива, але водночас мертва. В її очах — біль і нерозуміння, – розповідає художниця.
Вже перебуваючи за кордоном, Ганна дізналася про теракт в Оленівці.
Мені здається, що це подія всесвітнього значення. Вони вбили обеззброєних уночі. У бараку було 193 людини. Вони хотіли знищити всіх, але не вдалося. І мені не хочеться, щоб про мого сина чи інших полеглих говорили як про жертв. Я думаю, що це вільні душі, які виконали свою справу, — говорить художниця.
Писати картини про війну, Маріуполь і сина вона наважилася не одразу — через біль і небажання передавати людям важку енергетику. Проте змінила своє рішення після зустрічі зі звільненим з полону побратимом Олексія.
Після цієї зустрічі я була настільки вражена тим, що почула. Я два дні плакала — не від горя, а від того, що мала змогу доторкнутися до людини, як до алмаза. Людини, яка пройшла полон, бої і залишилася людиною. Тоді я зрозуміла, що ця серія буде про Маріуполь, про Оленівку й про мене, про моє життя і мою трансформацію, — розповідає мисткиня.
Так художниця створила серію картин «47.82846°N 37.71093°E». Це координати барака №200 в Оленівці, де в ніч з 28 на 29 липня 2022 року росія вбила щонайменше 54 військовополонених.
Під час презентації Ганна Кісілішина показала відео, у якому веде уявну розмову з сином. Голос, створений на основі тембру Олексія, озвучує фрагменти його щоденника, записані на «Азовсталі». Одним із записів були його слова: “Якщо є пекло, то воно тут — у Маріуполі”.
Виставка вже встигла побувати в Києві й Львові. У Франківську ж її можна відвідати до середини листопада.
Авторка: Мирослава Надкернична
