То чому ти в неділю одягла найулюбленішу сукню і пішла до театру? Там якась прем’єра? – запитують у мене колеги. Відкриття сезону! – з апломбом відповідаю, мовляв, як можна не знати… Що, знову? – не можуть зрозуміти ті, хто вже зустрічав повідомлення про те, що 83-й театральний сезон у Франківському драмтеатрі відкрито.
Ось тут і варто, мабуть, прояснити ситуацію, пише Репортер.
Бог трійцю любить
Щойно відкритий сезон уже встиг стати особливим – його початок відзначали тричі. Спершу за 1250 км від дому, в Маріуполі, під гаслом – Mаке love, not war! і проливним дощем із шекспірівською комедією «Дванадцята ніч, або Що захочете!». Це англомовна постановка режисера Олексія Гнатковського у виконанні ветеранів і волонтерів АТО / ООС під художнім керівництвом Ростислава Держипільського. Саме він адаптував її під локацію фестивалю #iStage. То був перший і загальнонаціональний старт.
Вдруге відкривали новий сезон мюзиклом «Гуцулка Ксеня» – наразі найпопулярнішою постановкою франківців. Її зіграли в казковій Ворохті.
Мешканці селища, між іншим, театральних гастролей у себе не пригадують. Тож до історичної події готувалися всім тамтешнім «миром». Стільки лав намайстрували, щоб було де розсадити публіку! Та всі в «партері» просто неба не вмістились – обжити довелося і найближчі пагорби, «балкони».
Із цією виставою завше так – уже й додаткові її покази, крім запланованих у вересневому репертуарі, намалювалися. Ну неможливо втамувати невичерпну людську спрагу за веселощами й музикою! Тим паче, що багато хто переглядає мюзикл навіть не по одному-два рази. Таких було чимало й натепер уже точно останньому недільному відкритті сезону в рідному місті – на домашній сцені. До речі, пофарбованій насвіжо зовсім нещодавно.
Втретє прийшла на «Гуцулку Ксеню» франківчанка Оксана – з усією родиною, дітьми й кумами. Натомість, уперше на виставі й загалом у цьому театрі – пара, яка оселилася поруч із ним, переїхавши буквально місяць тому до Франківська зі столиці.
З моря в гори
В буфеті перед аншлаговою виставою теж людно. Тут хазяйнує у вишиванці Аліна Солодка. Ця жінка може втамувати не лише голод і спрагу відвідувачів, але й їхню цікавість до загадкового залаштуння. Вона – реквізиторка. І годує, крім глядачів, ще й акторів. Хто, як не вона, найкраще знає – звідки бринза, наскільки «круто» зварені яйця, молода чи не дуже картопля в мундирі, чи не підв’яла часом зелена цибулька. Все це зі смаком споживатимуть уже за якихось пів години на сцені Павло Кільницький із Олексієм Гнатковським. Останній і оголошує про початок урочистостей замість класичного українсько-англійського заклику вимкнути свої мобільні телефони.
До речі, Олексій взяв участь у відкритті одразу двох театральних сезонів: 83-го, з рідним театром, та 96-го – з театром-партнером. Йдеться про Одеський академічний український музично-драматичний театр імені Василя Василька. З ним підписано меморандум про співпрацю, в рамках якої запланували чимало взаємних гастролей, екскурсій, майстер-класів і творчих лабораторій. А також онлайн проєктів, як без них тепер?
Перша ластівка цієї взаємодії – вистава за творами Марії Матіос у театрі біля моря. Знаєте, хто режисер? Ага, той самий Олексій Гнатковський. Щоправда, Чорного моря заслужений артист України в процесі постановки родинної молитви «Серце навпіл» жодного разу не бачив. Адже безвилазно мешкав у самісінькій понадстолітній театральній будівлі, що саме зазнавала капітальної реконструкції.
Часом виїздив звідтіля лише в гори – як не на Попіван, аби моторно виконати на висоті 2028 метрів головну роль в «Енеїді», то до Ворохти задля ролі Івана Синиці.
З курорту на курорт і потягом – у розпал сезону? Нереально! Але не для нього: Олексій простояв усю ніч у тамбурі забитого пасажирами під зав’язку поїзда від Одеси до Франківська. Ви знаєте ще когось, здатного на такі самопожертви задля професії? Я – ні.
В той самий час із двома пересадками повітрям із Маріуполя до Ворохти телепортувався народний артист України Ростислав Держипільський – режисер-постановник «Гуцулки Ксені». А ще у тій самій Ворохті відбулася прем’єра для найновішої акторки Франківського драмтеатру Мар’яни Вінтоняк – цьогорічної випускниці акторського відділення Навчально-наукового Інституту мистецтв ПНУ. Вона – єдина в цьому сезоні, кому вдалося пройти конкурс у театр.
Замість сукні – гуня
Та давайте про мюзикл у Франківську. Однакових вистав не буває – це відомий факт. Стільки імпровізації на сцені, як тут, навряд чи ще десь знайдеш. Тому ті, що знаходяться у глибині сценічного простору – музиканти театрального оркестру – відхиляються від своїх мікрофонів, аби пореготати разом із глядачами. В антракті такими подробицями ділиться одна з оркестранток – скрипалька Маргарита Лущак. У тридцятий рік відновлення незалежності країни вона зустрічає в театрі свій ювілейний 30-й сезон. Прийшла до театру ще студенткою. З тих пір усе життя, в тому числі й особисте, підпорядковується специфічному театральному графікові репетицій, прем’єр і гастролей.
На сцені море квітів, танцючий соло і в парі з заслуженою артисткою «Зюзею» Ольгою Комановською диригент Богдан Ткачук, який у попередньому сезоні здобув звання заслуженого діяча мистецтв. У народної артистки Любові Ніколаєнко під час вистави двічі не спрацьовує пістоль – сміх від «осічок» розбирає усіх.
Вітають із прем’єрою й місцевого Ромео – актор Олег Панас у ролі гуцула Семена підміняє Андрія Мельника, який у ці миті на кінозйомках.
Їхня партнерка – заслужена артистка України Надія Левченко, також мала б бути цього дня не на сцені, а на червоній доріжці 78-го Венеційського кінофестивалю. Наш фільм «Відблиск» режисера Валентина Васяновича, де зіграла Надія, потрапив до основної програми легендарного фесту. Акторка мала навіть кілька дизайнерських суконь для цих світських виходів. Натомість у гуцульській, теж дизайнерській гуні з колекції майстрині Руслани Гончарук, створеної спеціально для «Гуцулки Ксені», вона – тут. І попри все, щаслива відкривати сезон.
Що саме 83-й сезон подарує франківцям? Багато прем’єр! Уже цієї осені покажуть виставу за творами патрона театру Івана Франка. За надскладну постановку «Бориславських оповідань» узявся режисер, який не шукає простих шляхів і рішень. Це уродженець Борислава, який іноді навіть сміється – Назарій Панів.
