Майже рік тому на полігоні в Рибному, що біля Франківська, запустили сортувальну лінію. «Репортер» поїхав подивитись і сам трохи попрацював.
Потрібен завод
О 7.15 з Івано-Франківська виїздить бус. Він підбирає працівників спершу на Княгинині, потім на радіозаводі, а ще сім жінок гучно пакуються на повороті в село Гута.
Від траси до полігону ґрунтовою дорогою й лісом їдемо майже 5 км. За вікном ранкова зелень і жодного натяку на сміття. Лише за останнім поворотом перед полігоном трохи запахло, але терпимо.
Сортувальну лінію у Рибному відкрили 12 червня. Обласному та міському бюджетам вона обійшлася по 6 млн грн. Лінія має пропускну потужність – 50 тонн за зміну. Тут працюють 11 людей. Сім жінок – сортувальниці, а чоловіки – на прес-машині та іншій техніці.
За словами директора КП «Полігон» Юрія Мороза, тут вони сортують первинне сміття, яке йде із загальних сміттєвих контейнерів Франківська та деяких міст області. Каже, у місті є контейнери й для відсортованого – їх мають компанія «Віза-Вторма» й АТП 0928. Тут таких нема, бо ж сортують на полігоні. Раніше вручну, а зараз уже з допомогою лінії.
«Відсортовуємо скло, ПЕТ-пляшку, пластмасу, поліетилен, папір – це 10-11 % з того всього, – говорить Юрій Мороз. – Вдень можемо відсортувати 3-4 тонни корисної сировини. За минулий рік, наприклад, відсортували понад 500 тонн».
Відсортоване продають в основному до Харкова і Дніпра. Вантажать на фуру 13-14 тонн і везуть. За минулий місяць продали приблизно на 150 тис грн.
«Сортувальна лінія – перший крок, бо треба робити завод з переробки, – наголошує Мороз. – Наприклад, вдень на полігон привозять 250-300 тонн відходів. Через лінію ми можемо пропустити лише 50 тонн, десь 20 %. Ясно, що воно дає трохи менше навантаження на полігон, але це не вирішення проблеми. Потрібен завод!».
Нині в області є 19 сертифікованих полігонів і вони майже повні. Коломия нині пускає сміття лише з міста, те саме у Надвірній.
У Франківську полігон діє з 1992 року. За підрахунками, його мало вистачити до 2027.
«Якщо побудувати завод, то можна потім ті полігони вичистити, – вважає Юрій Мороз. – Є технологія, в Естонії та Фінляндії бачив, з часом можна лишити чисту землю».
За його словами, у Франківську питання заводу вирішувалося, але через вибори трохи призупинилося. Вже є принципова домовленість з Міноборони про виділення 10 га землі під будівництво заводу.
Такі проекти стартують від 20 млн євро. Якщо поставити такий у Франківську – область забуває про проблеми зі сміттям.
Кожна має своє
До роботи видають форму – взуття, штани, куртку, кепку. Нові колеги спершу не дуже говіркі. Просять, лиш би їх не фотографувати, бо десь були камери, їх знімали, а потім люди тикали пальцем.
До робочого місця треба підніматися сходами до червоної будівлі, яка більше нагадує вагончик. Слухаємо невеликий інструктаж.
Загалом лінія працює за принципом конвеєра: сировину з машини засипають у барабан, де вона прокручується, аби витрясти зайву глину й пісок.
Сортувальниці стоять у два ряди й відбирають кожен своє. Бригадирка Оксана – здається, наймолодша серед сортувальниць. Стає на самому початку біля кнопок і керує процесом. Коли сміття йде зашвидко і жінки не встигають – натискає на кнопку і зупиняє стрічку.
За нею стоїть пані Леся. Вона відбирає білі пляшки. Пані Галина стоїть на зеленому склі, а за нею Наталя – на коричневому.
«Репортер» ставлять відбирати біле скло. Поруч ще одна пані Леся відбирає коричневі пляшки з-під пива чи квасу. Далі пані Світлана на синіх пластикових пляшках, а пані Алла – на білих.
У кожного свій контейнер. Коли його заповнюють, натискають на спеціальну педаль і весь вміст падає вниз – в інші контейнери.
Крім того, кожна з жінок має сумки, куди відбирають ще й пляшки від олії, жерстяні банки від пива та енергетиків, а також пластмасу – пляшки від шампунів, гелів.
Усе, що не підлягає сортуванню, відвозять на полігон на захоронення.
Гачок і азарт
Жінки заспокоюють: нема нічого страшного. Вони помагають одна одній, аби робота йшла скоріше.
Запускають стрічку, дуже шумить. Спершу сміття небагато, можна все добре роздивитися, навіть пофотографувати.
У вагоні – батареї, які вмикають на зиму, аби тепло, а також багато іконок. Усе біле й чисте, бо щодня після зміни жінки прибирають і миють.
Страшного запаху нема. Але в кожної є респіратор, їх вдягають, якщо вже дуже сморід, а так не використовують, бо незручні й заважають. Влітку, кажуть, не так смердить, єдине, що мух багато. Сильний запах, коли навпаки – похмура погода, коли після дощу.
Зарплата – 8 тис грн, є й преміальні. А ще сортувальниці отримують за шкідливість 8 % доплати. Щосереди – додатковий вихідний, бо жінки з села, мають господарку.
На сміттєвій стрічці йшло все – пляшки, папір, пакети, пліснявий хліб, м’ясо, перегнилі овочі, фрукти, розбитий посуд, дохлі кури, одяг, взуття, шприци, засоби гігієни, памперси. Від останніх запах – у-ух, але тут пішов пакет зі свіжоскошеною травою і перебив сморід.
Пані Леся – старша невисока жіночка – допомагає новенькій, слідкує. Наставляє бути уважною, бо трапляються системи з крапельниць, розбите скло. Але рукавиці тут міцні й товсті. І кожен ще озброєний гачком, аби діставати пляшки та розсувати сміття.
Втягуєшся швидко, навіть з’являється якийсь азарт. Вже відбираєш не лише «свої» білі пляшки, а й допомагаєш, наприклад, пані Лесі з коричневим пластиком.
Сортувальниці кажуть, що з Франківська найбільше сміття йде саме з центру та з Позитрону. Сміються, що через дощ на День міста пляшок було не так багато, як минулоріч. Розказують, що влітку, наприклад, багато пластикових пляшок, а взимку більше скла.
«А хліба, пасок ви б бачили скільки викидають! – жаліється пані Галина. – Та то страшний гріх!».
Майже після години роботи усі виходять на двір на 10 хвилин, бо вмикають бактерицидні лампи. І так кожні 45 хвилин.
Сміття сниться
Жінки роблять довшу перерву – на каву. Метушаться у роздягалці, кожна шукає й витягає з шафи своє горня. Хтось йде до чоловіків просити одну чашку, бо журналістці не стає. Викладають на стіл печиво.
За кавою жінки розговорюються. Багато жартують. Сміються, що деколи й сниться те сміття на лінії, а деколи й світ крутиться від тих баклашок. Робота ніби й не тяжка, але монотонна і весь час на ногах.
«У нас буває весело, щось розказуємо, хтось у когось чимось запустить випадково, а ти – здачу», – сміються.
Заходить Адамович, так жінки називають директора. Від кави відмовляється, просить, аби шукали ще одну жінку на роботу. Жінки радяться, кого б то з Гути закликати.
«Бо були такі, що виходили з автобуса і одразу заходили назад, – сміються сортувальниці. – А ніс як хустинками затикали!».
«Та у нас теж спочатку були очі квадратні, – говорить Оксана, посьорбуючи каву. – Не знали, як воно і що. Але насправді нічого страшного. То мене Галя загітувала. Я якраз від німця з роботи пішла, а вона каже, давай підемо й попробуємо. Потім решта наших підтягнулися».
О 14.00 за жінками приїхав бус, аби відвезти додому. Того дня посортували 25 тонн. Вибрали чотири тонни корисної сировини, яка піде на переробку.
