Музичний фестиваль «Пісні, народжені в АТО» стартував у Дніпрі ще у 2016 році. Нині він набуває масштабу та щороку поповнюється новими виконавцями, серед яких військові та волонтери. Так, минулого тижня у Києві презентували вже третій альбом проекту.
До платівки увійшли пісні і франківців – Станіслава Паплінського, Мартіна Неба, Руслана Ілюка, пише “Репортер”.
Пам’ять і сповідь
З півторби нових дисків із Києва привіз Руслан Ілюк для калушанина Івана Стратієнка. Той до проекту «Пісні, народжені в АТО» потрапив одним із перших.
«Для військових-музикантів такий фестиваль – як «Червона рута» або «Євробачення» для цивільних, – жартує Іван Стратієнко. – Ні, навіть більше – це як потрапити у збірну України з футболу».
На першому фесті він виступив якраз через місяць після звільнення зі служби – у травні 2016-го. Доти калушанин 15 місяців воював у складі 72 механізованої бригади, де був командиром відділення реактивного дивізіону.
Розповідає, що весь 2014 рік їздив на схід волонтером. Якось наприкінці року з допомогою заїхав у 72 бригаду. Ночував там, роззнайомився, а через кілька місяців потрапив до них на службу – добровольцем.
Тоді на фестиваль до Дніпра спеціально приїхали командири Стратієнка. Каже, під час його виступу встали з прапорами. «Приємно було – до сліз», – говорить пан Іван.
До теми: Маестро із 128 бригади. Франківець Руслан Бережний про комбата Комара, музику Донбасу та життя після війни
Виступав він тоді із піснею «Сльози серця». Її написав у серпні 2015 року, після важких боїв під Гранітним. Співав для своїх хлопців, їм сподобалось, далі поширювали один одному у мережі. Так про Стратієнка дізналися організатори фесту.
До війни пан Іван працював у відділі культури. Керував хорами, ансамблями, музикував сам. І на передовій не міг без того. З Калуша йому передали акордеон і гітару, а з відділу культури – жупани й вишивані сорочки. Коли на фронті було більш-менш спокійно – займався культурною агітацією. Пригадує, як коляду організовував і навчив побратимів віншувати.
«З наших країв було, може, п’ятеро, а решта – східняки, – посміхається Стратієнко. – Коляди ніколи не чули. Кожному написав слова, аби вивчили та їздили до інших підрозділів колядувати. А на День незалежності навіть мій командир дивізіону одягнув форму і вишивану сорочку й так поїхав на нараду. Там культурна агітація йшла серйозна».
Минулоріч, на Покрову, Іван Стратієнко вперше робив фест «Пісні, народжені в АТО» у Калуші. Каже, зал Палацу культури «Юність» був заповнений вщент.
«З Харкова, з Мелітополя, Маріуполя приїхали військові поспівати, – розказує пан Іван. – Багато з них ніколи й Дніпро не перетинали, а тут на батьківщину Бандери потрапили. Один побратим з донькою приїздив, то дитина стільки питань задавала, що на всі й відповідей не було. Такі концерти важливі. Ми всі їздимо містами й доносимо свої пісні, бо там сповідь, пам’ять за загиблими, подяка за підтримку. Мрію такий фестиваль зробити у Франківську».
Ще він хоче видати книжку віршів «Сповідь війни» і зібрати вірші усіх військових, які лиш знайде. Хлопці надсилають твори, меценатів Іван Стратієнко вже знайшов.
Виключення для волонтерів
З концертами на схід їздить і волонтер та радіоведучий радіо «Західний полюс» Руслан Ілюк (на фото у вишиванці).
Каже, допомагати військовим стали ще в березні 2014-го. Збирали, складали й передавали, а потім возили на передову все – від зубних щіток до автомобілів.
За словами Ілюка, зараз ситуація із забезпеченням армії більш-менш налагодилась і нині він бачить більш потрібним саме культурне волонтерство. А почалося воно з того, що минулого року в листопаді в інтернеті він натрапив на вірш Ореста Голика «Під серцем щось коле».
«Це вірш про війну простого старшого чоловіка з Тернопільщини, – розказує Руслан. – І за півгодини я написав до нього музику. Вона просто вже десь сиділа, бо теж чимало бачилося і переживалося. Було, що ми не лише збирали допомогу, але й зустрічали «двохсотих». І не одного. З прапорами, чорними стрічками…».
Цю пісню Руслан присвятив пам’яті загиблих героїв. Потім зв’язався з організаторами фестивалю «Пісні, народжені в АТО», скинув їм запис. Розказує, що фестиваль спершу робився для військових, для волонтерів робили виняток. Так, влітку минулого року у Дніпрі виступив і він. З того часу їздить з іншими учасниками проекту по Україні. Або на схід до хлопців – сам, з гітарою.
Читайте також: Соліст із Косова. На війну Тарас Стефанів пішов услід за батьком
«Пісня їм дуже допомагає, – впевнений Ілюк. – Там позитив і любов, а що більше буде тої любові на передовій, тим швидше ми подолаємо те велике зло. Можна співати і для трьох, і для п’ятьох. Нема такого, що приїхав і тобі збирають зал. То війна. Люди приходять з чергування, повертаються з бою. Було так, що за цілий день граєш одну пісню по десять разів для різних людей».
Свої виступи Руслан ділить на дві частини. Перша – повстанські, а друга – пісні про нинішню війну.
«Є в мене така теорія, що книжку з історії можна переписати завжди, а от пісні, вірші – ні, – говорить Руслан Ілюк. – Якби не повстанські пісні, ми б не знали тої справжньої історії, яка вона була. «Під Львівським замком» майже всі підспівують. Співаю свої чи пісні на вірші командира взводу 10 бригади Гліба Бабича. Правда, вони російськомовні. До війни я був противником російської, але на передовій побачив, що там, певно, 70 % російськомовних. Вони воюють і помирають за Україну».
До теми: Спускаються з гір «Едельвейси». Автор гімну прикарпатської 10 бригади про зйомки кліпу з «Kozak System» на передовій
На радіо «Західний полюс» Руслан вів програму, присвячену темі війни – «Лінія відліку. Точка нуль». Її герої розказували про життя на війні й після неї. Програма мала довести, що як би не було тяжко – не можна опускати рук.
І вже скоро, 12-16 січня, у Верховині Руслан Ілюк організовує перший всеукраїнський волонтерсько-військовий з’їзд. Таку собі психологічну реабілітацію для військових, волонтерів та їхніх родин у рамках проекту «Пісні, народжені в АТО». Аби ті відпочили, поспівали та познайомились з гуцульською колядою.
Comments are closed.