Некрополь у Франківську, який не став другим Личаковом (ФОТО)

Продовжуємо віртуальну екскурсію старим станиславівським цвинтарем. В народі його називали польським, хоча там ховали усіх християн міста. Якби він зберігся, був би потужним туристичним об’єктом, адже численні високомистецькі пам’ятники перетворювали цвинтар на справжній музей під відкритим небом.

На жаль, некрополь знищили на початку 1980-х. Але збереглись світлини художника Бориса Кононенка, які дають змогу зрозуміти, що ми втратили, пише Репортер. станиславівським цвинтарем.

Для Вінтера та Гіоли

На фото № 1 бачимо найдавніший надгробок з нашої підбірки. Його у 1870 створив скульптор Павло Євтельє. Раніше не було повальної моди встановлювати пам’ятники на всіх площах і скверах, як тепер, тож майстрам різця доводилось реалізовувати себе на цвинтарях.

Цікаво, що Євтельє у Станиславові не мешкав. У 1828 році його запросили до Львова брати Шимзери, що мали там свою майстерню. З неї вийшло багато статуй, які донині прикрашають Личаківський цвинтар. Майстер залюбки брав замовлення з інших міст, тож його роботи можна побачити на кладовищах Перемишля, Тернополя, Коломиї, Бучача тощо.

Поки не приїхав бульдозер. Християнський цвинтар Станиславова зразка 1981 року (ФОТО)

У Станиславові він виконав меморіальний комплекс-гробницю Вінтера і Гіоли. На жаль, не відомі їхні прізвища, але Вінтер – ім’я німецьке, тож можемо припустити, що то є надгробок якогось австрійського чиновника. Напевно, далеко не бідного чиновника.

Художник Микола Канюс описав пам’ятник так: «На цоколях зі складними карнизами, притаманними грецькій архаїці, височить об’ємна скульптура в натуральну величину, іконографія якої прочитується як «Ісусове серце» та «Непорочне зачаття». Ці сюжети набувають значного поширення в другій половині ХІХ століття, а на теренах Галичини стають невід’ємною часткою пересічного цвинтаря і донині.

Стильові ознаки пластичної мови Євтельє дуже виразні. Його відразу впізнаєш за бароковими композиціями драпіровок, що важко спадають до землі на мадоннах чи заламуються вздовж зігнутого тіла Христа».

Пізніше Євтельє брав участь у конкурсі на спорудження пам’ятника ватажку антиросійського повстання Агатону Гіллеру, що був похований у Станиславові. Втім, програв своєму колезі по майстерні Томашу Дикасу.

Непублічні Лапічаки

Багато високомистецьких надгробків належали родинам, що ніяк не проявили себе у культурному чи громадському житті міста. Наприклад – усипальниця родини Лапічаків (№ 2). У 1939 році краєзнавець Юзеф Зелінський видав капітальну працю «Матеріали до бібліографії історії міста Станиславова», де помістив перелік некрологів відомих мешканців, починаючи з 1887-го. Але Лапічаків серед них немає. В алфавітному покажчику «Книги міщанства польського» прізвище Лапічаків теж не фігурує. Схоже, вони не прагнули публічності, зосередившись на примноженні власних статків. І досягнули у цьому неабияких успіхів, адже змогли дозволити собі таку гробницю.

Її проєкт розробив український скульптор Григорій Кузневич, той самий, що оздоблював львівський вокзал. Виготовленням надгробка займалися найкращі різьбярі Станиславова – Ян Бембнович і Мар’ян Антоняк, які завершили роботу в 1907 році.

Зустрінемось під годинником: 30 років життя Франківська у семи світлинах (ФОТО)

З-під їхнього різця вийшла скульптурна група у вигляді ангела-охоронця та дитятка, яке він веде за руку. Маленька дівчинка символізує душу, яку Господь оберігає через своїх посланців.

Статуя виконана у романтичному стилі, що зародився в Англії, а потім через Німеччину та польські землі дійшов до провінційного Станиславова, де здобув шалену популярність.

Скульптурний конвеєр

Найвідомішим станиславівським скульптором міжвоєнної доби був Мар’ян Антоняк (1881-1951). Він викупив у Бембновича його майстерню на вулиці Сапіжинській (нині Незалежності, 69) та буквально завалив наше місто своїми роботами.

Разом з ним працював його брат Фелікс та численні наймані працівники, для яких Антоняк виконував невеличкі моделі з глини, які ті потім вирубували з каменя у натуральну величину. На станиславівському цвинтарі було близько півсотні робіт з його майстерні. Також брати виконали фігури, що прикрашали фасад готелю «Уніон» та сусідню кам’яницю Гаусвальда.

Жив Антоняк непогано. Ганяв тихими вулицями Станиславова на мотоциклі «Харлей Девідсон», свої роботи виставляв на паризьких виставках, керував ремісничим згромадженням «Зірка».

На фото № 3 бачимо гробницю родини Хмельовських. Цікаво, що сюжет скорботної колінопреклоненої жінки Антоняк використовував неодноразово – міняв лише таблички під пам’ятниками (№ 4). Мистецтвознавці називають цей тип скульптури – «Страждальна». станиславівським цвинтарем.

Та, що на фото № 3, стояла неподалік вулиці Бандери. Це був склеп, де знайшли останній прихисток кілька членів родини. Першими були дитячі поховання Манусі (1906-1914) та Валерія (1910-1916) Хмельовських.

Поширене прізвище

На наступній світлині дуже добре читається напис: «Гробівець родини Єліта Домбровських» (№ 5). Це вказує на те, що родина була шляхетською та мала герб «Єліта».

В історії Станиславова було кілька відомих Домбровських. Наприклад, на станиславівському цвинтарі були поховані два учасника антиросійського повстання 1863 року, що мали такі самі прізвища. Першим був Ян Домбровський (1834-1882), який в останні роки охороняв склад дерева на станиславівському вокзалі. Інший, Люціан Домбровський (1822-1881), був полковником, вважався одним із найздібніших повстанських офіцерів.

Рекорд у п’ять поверхів. Продовження історії про перші “хмарочоси” Станиславова (ФОТО)

Втім, надгробок на фото виглядає явно пізнішим, до того ж має риси конструктивізму, що був популярним у міжвоєнний період. Скоріше за все, тут похований Володимир Домбровський. Він мав власну взуттєву фабрику, яку заснував ще у 1899 році. Мав авторитет у польській громаді, був президентом Каси Хворих та головою «Об’єднання польських міщан». На початку 1920-х став комісаром Станиславова – так тоді називалась посада міського голови. Володів пишною кам’яницею на нинішній стометрівці (Незалежності, 14). Помер у 1937 році, удостоївся персонального некрологу в газеті «Кур’єр Станиславівський»… станиславівським цвинтарем.

Те, що ми показали, становить лише невеличку частину фотоархіву Бориса Кононенка. Він давно планує видати альбом з видами цвинтаря, втім, не має фінансових можливостей. Можливо когось із видавців зацікавить цей проєкт. Пишіть у редакцію і ми з задоволенням дамо контакти Бориса. Погодьтесь, станиславівський некрополь вартий такого видання.