Років 30 тому туристам пропонували тури «по революційних місцях Прикарпаття». Тепер популярні інші маршрути, наприклад – по місцях Сили. Так називають зони з великими енергетичними полями. Кажуть, люди, які розуміються на духовних практиках, можуть там «підзарядитись» як від акумулятора.
Одне з таких місць є в Косівському районі, пише Репортер.
Прогулянка присілком Безулька
Донедавна про існування села Снідавка знали лише мешканці сусідніх населених пунктів. Однак, у 2007 році професор Прикарпатського університету Микола Кугутяк виявив на околиці села давнє скельне святилище. Після того туристи повалили туди якщо не потоком, то вельми жвавим струмочком.
Або дістатись до святилища, треба спершу їхати, а потім іти. Від Франківська до Снідавки – 120 км через Коломию та Косів. Дорога там уже нормальна, труситись по ямах не доведеться. Після Яворова не проґавте правий поворот на Снідавку, а то замість того капища маєте шанс «підкорити» Буковецький перевал (835 метрів н.р.м.). Після повороту асфальт скінчиться й почнеться вузенька ґрунтовка із численними вибоїнами. Якщо шкода автівку, то можете лишити її та пройтися… 10 км. Але практика доводить, що там можуть проїхати навіть великі автобуси, принаймні в суху погоду.
Дорога буде довго витися по селу, аж поки не впреться у роздоріжжя перед капличкою за голубим бетонним парканом. От далі – точно пішки, лівою стежкою. Поки будете гуляти, водій зможе розвернути автобус, бо це єдине місце в селі для такого маневру.
Якщо налаштувались на тривалу подорож глухою місциною, то змушений вас розчарувати. Насправді стежка є вулицею присілка Безулька, й сільські хати тягнуться вздовж дороги аж до скельного святилища. Йти десь півгодини. Маршрут нескладний, вгору йти не треба, на розвилках є вказівники з написом «Лада». Єдиний нюанс – стежку кілька разів перетинає річка Безулька. Вона мілка, більше нагадує струмок, але у кількох місцях її доведеться форсувати убрід – або пробувати стрибати по камінчиках, або простувати по воді.
Дорогою туристам трапиться несподіваний бонус – водоспад Терношорський Гук. Хоча його висота лише 3 м, виглядає він доволі фотогенічно. Звідти до Лади вже зовсім близько.
Майже за Фрейдом
Після водоспаду буде поляна з лопухами, яка закінчується ущелиною, де по обидва боки нависають великі каміння. Це так звані Ворота прориву, за ними й лежить місце Сили. Колись давно річка Безулька раптом вирішила змінити течію і пробила собі тут шлях через скельну породу.
За Воротами треба вкотре перейти річку і трохи піднятись. Опиняємось на розлогий галявині, яка називається – урочище Терношори. Перед нами однойменна гора – 989 м над рівнем моря. На її південному схилі нагромаджені велетенські камені складної конфігурації. У підніжжя лежить округла плита, посічена горизонтальними й вертикальними шрамами. Її називають головою лева, але то треба дуже сильно напрягти уяву, щоб його побачити.
На вершечку скелі стоїть кам’яна фігура. Професор Кугутяк розгледів у ній вагітну жінку з чітко окресленими грудьми та правою рукою. Він вважає, що її витесали у період фракійського гальштату, тобто десь між ХІІ і VI століттями до народження Христа. Дослідник Любомир Держипільський ототожнює її із язичницькою богинею родючості – Ладою. Вона символізує матінку-природу, що дарує життя усьому живому, тому її зображали з великим животом та наповненими молоком грудьми. Її фігурки та наскельні малюнки знаходять по цілому світу, а в Європі Ладу іменують Великою Богинею.
Хто ж її запліднив? Скоріш за все, творець всесвіту Сварог, бо це він і запліднює всю земну матерію. Сварог невидимий, тож зображень його не збереглося, є лиш деякі фрагменти. На скелі можна піднятися – ліворуч від «голови Лева» вгору є стрімка стежка. І десь на півдороги до вершини стирчить камінь цікавої конфігурації, заввишки під два метри. Пан Кугутяк вважає, що це фалічний символ животворної сили. Таких «писюнів» він знайшов у Карпатах аж чотири штуки. Кажуть, у Франції жінки, які хотіли мати дітей, терлись о подібні стовбури. Чи робили те саме давні гуцулки – наразі не відомо. А ось сучасні туристки, буває, труть карпатський фалос із мрійливим виразом обличчя.
Далі починається вузький 20-метровий прохід – так зване Чистилище. Ніби, пройшовши цією ущелиною, людина може очиститись і поправити свою карму. Але тут є певні гендерні особливості – чоловіки мають долати «портал» знизу вверх, а жінки – у зворотньому напрямку.
Після ущелини зверніть увагу на камінь, що причаївся біля виходу. Він нагадує голову чи то ящера, чи то дракона, який чатує на необережних туристів.
Далі можна спробувати піднятись на самісіньку вершину. Але скелі там круті, тож якщо ви не впевнені у своїй фізичній формі, краще не випробовувати долю. Ті, хто вдало ризикне, будуть вражені краєвидом. Головне – аби не закрутилась голова.
«За» і «проти» мегалітів
Тепер настав час відповісти на головне запитання – хто й навіщо тисячі років тому витесав усі ці Лади, фалоси та ящери у Карпатах?
Микола Кугутяк вважає Терношорський комплекс мегалітом. Це похідне від двох грецьких слів «мегас» – «великий» та «літос» – «камінь». Мегаліти – конструкції, споруди із велетенських кам’яних глиб. У давнину там проводились язичницькі богослужіння, ритуальні ігрища, жертвоприношення. Також професор виявив кілька петрогліфів, наприклад, знак у вигляді літери «Т», висічений на лівому передпліччі Лади. А ще там є трикутники, кутові лінії та хрести. На думку Кугутяка, колись тут було потужне святилище, де давні предки теперішніх гуцулів поклонялись своїм богам. Для цього вони провели грандіозні інженерні роботи, запхали на вершину скелі каменюку, зробили з неї статую Великої Богині. Історична сенсація, одним словом.
Втім, не всі науковці розділяють ентузіазм Миколи Кугутяка. Наприклад, археолог Тарас Ткачук схиляється до думки, що це звичайні природні утворення, яких у Карпатах повно. Вітер і дощі надали камінню незвичної форми, але явних слідів людської обробки він там не зауважив. Логіка в цьому є. Якщо ви випадково забредете до урочища Терношори, про яке раніше нічого не чули, то навряд чи побачите у хаотичному нагромадженні скель Лева, Ладу, Ящера, Стопу, Фалос і ще бозна що. Якби оті давні люди хотіли, то могли б надати каменюкам більш пізнаваного вигляду.
А як же петрогліфи, що несуть мудрість тисячоліть? Але хто дасть гарантію, що їх у ХІХ столітті не нашкрябав сільський хлопчик, який пас тут кози і не мав що робити? До того ж, окрім петрогліфів, скелі вкриті автографами численних туристів – наприклад поляка Францішка Клоновського, який побував тут 06.08.1939 року.
Переконливих доказів жодна зі сторін навести не може. Адже історичні «сенсації» часто базуються лише на припущеннях окремих науковців. Списувати все на природу? А якщо там дійсно колись відбувались магічні ритуали прадавніх гуцулів? От, сильна енергетика там точно є, при чому – позитивна. Її відчувають навіть люди, далекі від духовних практик. Ще й природа – дуже гарна.
