Зараз ця тема у всіх на слуху.
Нинішні події у Білорусі вже стали історичними, і в Європі такого не було з часів Майдану, пише Репортер.
Я свого часу відвідував Білорусь, і то був просто заповідник «совка» з усіма його атрибутами. З білорусами спілкувався не лише у них вдома. На мою думку, це найбільш нордична нація серед слов’ян – холодні, дисципліновані, добродушні. Таким є і їхній протест – на проїзну частину не виходять, у взутті на лавки не стають.
Читайте: Максим Карпаш: Навіщо вчити англійську
14 серпня багатотисячний натовп дійшов до будинку уряду, подивився на пару сотень силовиків і пішов по домівках. Згадаймо, що робили українці. А білоруську революцію вже називають інклюзивною – вона не шукає ворогів, вона залучає друзів.
Втім, виглядає, що білоруси проскочили нашу «помаранчеву» фазу та перейшли одразу до Революції Гідності. Цілком можливо, вони й нам ще покажуть шлях до наступних соціальних змін.
А що ж Україна та українці? Крім країн Балтії, ми першими на пострадянському просторі перерізали більшість зв’язків з тліючою імперією. Нині маємо інституційний досвід, яким повинні ділитися з північними сусідами.
Мимоволі згадується, як ми купували метал й вирізали пластини для бронежилетів, закуповували іншу амуніцію, передавали до Києва. Саме це тепер мала б робити Україна для Білорусі: інструктажі щодо протидії «омонівцям», принципи організації самооборони протестувальників, технічна, медична, соціальна підтримка. Звичайно, треба підтримувати протест у Білорусі й публічно – така допомога є пальним для революції. В хід мають піти соцмережі, публічні заяви політиків, лідерів громадської думки тощо – що більше, то краще.
Раптом би хтось забув, то нагадаю, що серед перших загиблих на Майдані 2014 року був білорус Михайло Жизневський…
От, чому немає чітких та однозначних заяв від Верховної Ради, МЗС України (крім в’ялого відкликання посла) чи Офісу Президента? Відсутність такої реакції є ганебною.
Можуть бути активнішими й місцеві громади. Для прикладу, серед міст-побратимів Івано-Франківська на сайті мерії бачимо білоруський Брест. Чому б депутатам міської ради та виконкому не заявити про підтримку мирного беззбройного протесту? Про підтримку протестувальників? Про медичну реабілітацію постраждалих? Міста-побратими – це ж і про підтримку у скрутні часи, а не лише про взаємні дружні візити.
Якщо революція в Білорусі програє, то матимемо на півночі України дуже агресивного сусіда без будь-яких взаємних зобов’язань, повністю залежного від Росії. Адже зрозуміло, що без допомоги Росії власними силами Лукашенку вже не вдасться зупинити повстання.
Читайте також: Максим Карпаш: Як вчити англійську із задоволенням
Можливі й символічні жести – університети можуть оголосити про пільгове прийняття білоруських студентів на навчання, бойкот всього білоруського державного походження (наприклад, автомобільного пального) і так далі.
І останнє. У найгіршому випадку, в разі повномасштабних заворушень у Білорусі та розгортання державного терору за балканським сценарієм, матимемо звідти багато біженців в Україні. Не складно передбачити, що значна частина з них прямуватиме до ЄС. А в разі появи кількох тисяч біженців на кордонах України з Євросоюзом наш «безвіз», скоріш за все, поставлять на паузу.
Ми готові далі чекати?
Віримо, можемо, переможемо!
Живе Білорусь!
