Днями у соцмережах дискутували про наслідки пандемії для франківських університетів, особливо тих, де багато іноземних студентів. Можна одразу сказати, що ґрунтовних досліджень з цієї теми виші не виконують – через брак коштів і запитів від місцевої влади. Раніше я вже писав про роль освіти у структурі івано-франківської економіки, тому вважаю, що саме від влади треба очікувати ініціативи з цього приводу.
Та в будь-якому разі ми вже відстаємо, пише Максим Карпаш у Репортері. І можна назвати щонайменше п’ять трендів, які мали б з’явитись у системі вищої освіти, але їх досі нема.
Іноземці у франківських вишах. У медичному й технічному університетах разом нині навчається близько 2000 іноземних громадян. Економічний вклад від них інколи є критичним – це у недавньому інтерв’ю визнав навіть ректор ІФНМУ Микола Рожко – оскільки вони платять за навчання в рази більше українців. Пандемія суттєво ускладнила отримання віз, тож цьогоріч їх приїде суттєво менше. Економічні наслідки цілком прогнозовані та стануть для вишів викликом. Втім, на локальному рівні слід спершу хоча б визнати, що так – ми чекаємо на студентів з інших країн.
Змішане навчання, запропоноване для середньої та вищої освіти є дуже складним. Впевнений, що такий підхід саме для всіх галузей не спрацює, а то й зашкодить. Якщо айтішників здебільшого можна вчити дистанційно, то з інженерами чи лікарями такі фортелі не пройдуть. А те, що нині пропонують для середньої школи, – це лише додаткове навантаження на вчителів без належної винагороди, а також девальвація рівня знань у школярів. Чого бракує – усвідомленої та злагодженої підготовки до реалізації освітнього процесу в умовах пандемії.
Наука поза пріоритетами – принаймні у поточній редакції національної та локальної політик. Від слова взагалі. Це не просто несерйозно, це постріл в голову собі ж. Без мінімального фінансування науки ми просто не знатимемо, що відбувається навколо, куди рухається світ – будемо нести збитки та втрачати потенціал зростання ВВП. Наведу два «енергетичні» приклади – Україна пропустила на національному рівні тренд з відновною енергетикою початку 2000-х і «сланцеву революцію» 2010-х. Економічних чи політичних вигод наразі не маємо за жодним із трендів. Чого бракує – хоча б мінімальних коштів на наукові дослідження на регіональному рівні.
На нові виклики пандемічного та економічного штибу в розвинених країнах вже запропонували багато різних відповідей. Для адаптивного їх застосування в Україні потрібні навчання та симуляції різних сценаріїв розвитку подій. Чую про програми навчання для медиків. А от щодо системи освіти про це поки що взагалі не йдеться.
Укрупнення районів в областях – ще один виклик, який наочно з’явився буквально недавно, хоча реформі децентралізації вже пару років. У Івано-Франківській області кидається в очі разюча різниця в чисельності населення між найбільшим і найменшим районами – Івано-Франківський майже у 19 разів більший за Верховинський. Яким чином ця реформа вплине на всі інші, нині передбачити складно. Та зрозуміло одне – якщо ти щось ріжеш (рослину, людину, соціальну систему), це «щось» точно потребуватиме додаткової підтримки.
Перелік трендів, звісно, не є вичерпним, він має бути доповнений, розглянутий і відпрацьований. А от до нового навчального року лише шість канікулярних тижнів.
Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні
Comments are closed.