Газета Погляд

Максим Карпаш: Передчуття землетрусу в освіті

Google+ Pinterest LinkedIn Tumblr
Підозрюю, що не лише в мене останніми тижнями є відчуття чогось дуже недоброго в українській системі освіти. І це не про інтуїцію чи щось паранормальне – ми є свідками подій та рішень, що мають негативний відтінок різного ступеню насиченості.

Нагадує передчуття землетрусу, пише Максим Карпаш у Репортері.

Можливо, не всі знають, але дотепер явище землетрусів настільки недостатньо вивчене, що точно спрогнозувати час і місце наступного досі неможливо. Лише за окремими сигналами. Тобто, за великим рахунком, воно як було раніше, так і залишилось – незбагненною справою з руйнівними наслідками.

Аналогічну ситуацію маємо зараз у системі освіти – є ряд негативних сигналів, а отже бути землетрусу. Два останніх сигнали – це вступ до українських вишів мешканців з тимчасово окупованих територій і призначення т.в.о. міністра.

Перше – як дуже дотична до вищої освіти людина, я не розумію позиції державних органів. Правила вступу для бакалаврів передбачають два типи вступників – українські громадяни, для яких обов’язковими є ЗНО, та іноземці, які подають документи про середню освіту, складають вступні іспити та проходять співбесіду. Тобто, чинна система вищої освіти не приймає до себе будь-кого без доказів його банальної здатності здобувати вищу освіту в принципі. Отже, формально ми «опустили» вступників з окупованих територій до найнижчого рівня за наші ж податки.

І тут є два варіанти розвитку подій – або університети після першого семестру візьмуться масово їх відраховувати і буде скандал, або формувати їх у якесь окреме академічне «гетто» заради отримання бюджетного фінансування. Чому «гетто»? Причини наступні: мовний бар’єр (бо ж там вони навчалися виключно російською), інтелектуальний дисбаланс (підозрюю, що рівень підготовки у тамтешніх школах до українського не дотягує), ментальна різниця (на початку війни їм було 12-14 років – просто подумайте). То якого результату нам чекати?

Максим Карпаш: Відмітка в паспорті ІКЕА

Тепер кілька слів про призначення т.в.о. міністра Сергія Шкарлета. Обґрунтування та обставини такого призначення для мене є насправді загадковими. Адже Чернігівський державний технологічний університет є далеко не першим в Україні за більшістю ключових рейтингових показників, хоч пан Сергій Шкарлет уже далеко не перший рік там керує. Ані стрімкого підвищення якості освіти чи впровадження сучасних технологій, ані повального працевлаштування випускників чи розвитку технологічних стартапів я звідти не чув.

Але міністерська посада є політичною – тому й відповідальність нести доведеться політичну (ризик бути не переобраним). Щодо нагород від Табачника чи купівлі автомобілів – давайте уже відверто. Нагороди та відзнаки є державними за статусом, а отже прізвище того, хто їх вручає, – річ некритична. Щодо купованих автомобілів – це господарська справа університету, який керується у цьому своєю автономією. Якщо університетську спільноту такі купівлі влаштовують, то я щиро не розумію, в чому проблема.

А от питання академічної недоброчесності – від самоплагіату через зневажливе ставлення до таких звинувачень аж до текстових запозичень без будь-яких посилань – є надто серйозним, аби його пропустити. Це питання довіри, а вона (довіра!) в системі освіти є ключовою. Бо якщо ми не довіряємо науковим здобуткам чиновника, чи можемо ми довіряти йому взагалі?

Максим Карпаш, професор ІФНТУНГ
Читайте «Репортер» у Telegram – лише якісні новини та цікаві статті у вашому телефоні

Comments are closed.